Я маю такий характер, що все своє життя я присвятила власним дітям, рідним улюбленим своїм донечкам. Чоловік мене залишив. Я працювала чимало років на двох важких роботах, щоб діти не відчували себе обділеними у чомусь і я могла забезпечити їх майбутнє.

Потрібно віддати належне моїй добрій мамі, яка була для мене справжньою рятівницею, вона завжди була поруч з нами щодня, допомагаючи мені у вихованні моїх діточок.

Що можна згадати з цих прожитих мною років, так це робота, діти, постійна втома та батьки, які останні роки постійно недобре себе почували.

Роки якось дуже швидко минули, зараз я сама на пенсії сама. Дочки мої виросли, отримали хорошу освіту та мають вже давно власні сім’ї. У мене вже є троє чудових онучат.

Звичайно ж, я запропонувала своїм дочкам допомогу у вихованні їхніх дітей, адже хочу їм допомогти поки ще є сили, так як моя мама колись допомагала мені.

У мене зараз чимало вільного часу, я можу трішки присвятити його своїм дітям і онукам. Я не скаржуся на дефіцит дитячої любові, вони усі тягнуться до мене завжди.

Я щаслива, що відчуваю всі радості при спілкуванні з дітьми: постійні прогулянки, веселі усмішки, сміх, обійми. Мені дуже добре проводити час зі своїми онучатами, від них стільки багато добра і позитиву.

А також радість від зустрічей з ними, солодкі подарунки, перші смішні слова, ігри, книги. Багато бабусь лише можуть мріяти про це, що маю я зараз.

Дочки мої обидві вже давно працюють, займаються своєю роботою, особистим сімейним життям, зустрічаються з подругами і своїми колегами. Іноді їздять вони з чоловіками в невеликі подорожі, щоб побути разом.

А я багато часу сиджу зі своїми онуками: щовихідних, влітку, коли діти хочуть відпочити теж приводять онуків до мене.

Начебто б і мені весело з ними та старіти зовсім часу немає. Але іноді злість якась вже трохи бере гору.

Вся справа в тому, що навіть коли у моїх дочок є вільний час або вихідний, вони все одно привозять онуків лише до мене, щоб я з ними сиділа.

Невже вони не хочуть свій єдиний вихідний провести з власними дітьми? Сходити в кіно або в дитячий розважальний центр, поїсти разом морозиво чи солодку вату? Це ж дуже цікаво, взяти дитину за руку та пройтися з ним по вулиці, слухаючи кумедні фрази та дитячий сміх.

Я зі своїми двома доньками з цього приводу не сперечаюся та нічого не доводжу. Я обожнюю своїх онуків. Але трохи втомилася бути з ними постійно. Мені іноді здається, що вже сил і здоров’я немає, але скаржитися не хочу.

Я своїй мамі, щиро кажучи, ніколи не нав’язувала доньок, коли сама мала час з ними сидіти, старалася, щоб і вона відпочила. А діти мої вже й цінувати перестали те, що я для них роблю, звикли, що онуків завжди приймаю, тому цього року до мене на ціле літо привезли їх, хоча самі брали відпустки і їздили відпочивати.

Не знаю, як мені донькам сказати, щоб мали совість і трохи самі дивилися за своїми дітьми, адже я теж відпочити хочу. Боюся, що діти мене не зрозуміють та образяться.

Що мені робити, я й не знаю. Але хочеться пожити трохи для себе, бо роки летять швидко, а я вже жінка в віці. Ну як їм сказати, щоб вони зрозуміли і не залишити недоброго осаду на душі?

Джерело