— Дитину ти нагуляла! – заявила свекруха, дивлячись на онука. – У мене Дмитрик і Олежек спокійні були, а цей не в нашу “породу”.

— Порода в собак або в котів, Марія Гаврилівно. А діти – це люди. Усі люди різні. Колір очей, волосся і зовнішність не обов’язково мають бути такими самими, як у вас, – почувши ці образливі слова, кинуті чи то жартома, чи то всерйоз, Поліна намагалася виправдатися, пояснити свекрусі, що “схожий” чи “несхожий” – її суб’єктивна думка, але потім зрозуміла, що це марно.

— Це все відмовка. Треба б перевірити…

— Мар’я Гаврилівно, що ви зібралися перевіряти? Детектор брехні мені підключите? – закотила очі Поліна.

— Ні, я бачила тести на шоу по телевізору. Беруть аналізи, а потім розкривають конверт.

— А що ще ви бачили на шоу? Ви знаєте, що всі ці шоу – постановка? Що там сидять актори, які виконують свою роль за сценарієм?

— Ой, гаразд. Ти мені зуби не заговорюй. Дитина твоя на нашу рідню не схожа.

— На нашу теж. Що тепер? І мені тест здавати?

На цьому питанні Марія Гаврилівна надулася як індик і пішла.

— Не звертай уваги, Поліно. У мами криза середнього віку, – відмахнувся Олег, чоловік Поліни. – Після скорочення на роботі вона занадто багато часу проводить перед телевізором. Іноді здається, що вона блакитному екрану довіряє більше, ніж нам.

— Може, твою маму до психолога записати? Вона вже дістала мене зі своїми докорами. Ти сам віриш мені?

— Ну звісно. Я знаю, що Олексій – мій син, ні хвилини не сумніваюся, – Олег подивився на невгамовного хлопчика – той барабанив ніжками по візку і випльовував соску, не бажаючи сидіти спокійно.

Олег і Поліна прожили в шлюбі сім років. З появою дітей вони не поспішали, жили в задоволення, будували кар’єру. Дорослим людям, які відбулися, ніхто не заважав, не квапив. Свекруха, Марія Гаврилівна, у сім’ю старшого сина не лізла, вона більше любила молодшого, Дмитрика, і всю свою любов “дарувала” йому та молодшій невістці, Тетяні.

Поліні навіть було шкода Тетянку. Марія Гаврилівна брала участь у всіх сімейних справах, здавалося, що вона всюди з сином і невісткою, вчила жити, давала поради і підганяла з онуками.

Як то кажуть, тільки “свічку не тримала” у відповідальний момент. Поліна навіть думала, що з появою онуки Марія Гаврилівна зведе невістку з розуму, але свекруху раптово, наче підмінили: вона обожнювала онуку і почала ставитися до Тетяни по-іншому – пилинки з неї здувала.

Ставлення змінилося і до старшої невістки. Марія Гаврилівна стала знаходити вади в Поліні. А коли у старшого сина зʼявився первісток… Марія Гаврилівна і зовсім розчарувалася.

— Не наш хлопчик. Чужий. Інша справа Тетянина донечка. Моя копія! Гарне дівчисько! – говорила вона, згадуючи внучку.

Можливо, її розмови зійшли б нанівець, але теорію зради раптово підтримав свекор і… молодша невістка, Таня, яка раптом стала зі свекрухою заодно.

Усі вони почали шукати дивацтва в малюку, в малюку Поліни.

— Хворіє часто.

— Розвивається повільно.

— І взагалі, несхожий він на нас, – завершив чоловік свекрухи.

Тепер тема “рідний – нерідний” стала головною на всіх сімейних зустрічах. Поліні було неприємно приходити до свекрухи і приймати її в себе після таких розмов. Начебто всі ці фрази були сказані з часткою жарту, але ніхто не сміявся, і Поліна вирішила раз і назавжди припинити плетіння інтриг.

— Більше ми до твоїх батьків не ходимо, – сказала вона чоловікові. – Нехай живуть без нас. А то й онук їм нерідний і невістка з вадами. Скоро скажуть, що й ти прийомний, Олеже.

— Тобі смішно, а в мене було таке відчуття, – зізнався чоловік.

— Мені зовсім не смішно. Якщо постійно чути, що ти свиня, скоро можна захрюкати.

— Згоден. У принципі, ти маєш рацію. Моя мати останнім часом перегинає палицю.

— Не бачу нічого поганого в тому, що дитина в нас світленька. Багато дітей несхожі на батьків, а з віком змінюються. Мама розповідала, що я до трьох років була схожа на сусіда, але батько жодного разу їй не дорікнув. З віком я стала схожа на батька, а пізніше з’ясувалося, що сусід – троюрідний племінник бабусі тата по якійсь лінії… Неспроста я була на нього схожа.

— Ось, дивись, – Олег щось пошукав у телефоні, а потім показав старі фотографії. – Це я спеціально сфотографував в альбомі, у батьків вдома.

— Це хто?

— Це мій прадід, дідусь мами. Бачиш очі блакитні? І риси обличчя тонкі. Думаю, наш син пішов у нього.

— Ну так, цілком можливо.

Поліні було дивно, що Марія Гаврилівна не впізнала онука, забувши про свого діда. Вона вирішила під час наступної зустрічі пригадати свекрусі цей промах. Але її ідея не втілилася в життя, бо сталося щось неймовірне!

Свекруха зателефонувала Поліні й траурним голосом повідомила:

— Вітаю, шахрайка. Дострибалася.

— Марія Гаврилівно, роз’ясніть, про що йдеться?! – спалахнула Поліна.

— Ми все знаємо, можеш не відпиратися. Олегу я нічого не сказала, скажеш сама. Будемо вважати це жестом милосердя, бо я бачу, що мій син тебе любить, і не хочу надто боляче його поранити. Але якщо ти не зізнаєшся йому найближчим часом, то я сама розповім! Не дозволю водити мого Олежку за ніс!

Поліна слухала, відкривши рота. Такого повороту вона не очікувала. Де свекруха взяла генний матеріал і як їй вдалося довести недоведене, було для Поліни загадкою.

Весь день Поліна була сама не своя. Її настрій помітив Олег.

— Щось сталося? – запитав він, бачачи, як Поліна нервує.

— Не бери в голову… Марія Гаврилівна дзвонила.

— Послухай, якщо це знову домисли моєї матері, то я зараз же заблокую її номер, щоб вона не впливала на атмосферу в нашій родині. Твої емоції передаються дитині, вона і так у нас гіперактивна, а з твоїм настроєм вона і зовсім стає некерованою.

— Звичайно! Адже він не у вашу породу! – Поліна стукнула долонею по столу. – Знаєш, що? А збирай ти речі і вирушай до матері, якщо ти з нею заодно!

— Припини! Я всього лише хочу знати, що знову сталося!

— Твоя мама погрожує мені. Вона щось там довела, у своїй фантазії, мабуть.

— Що?

— Що дитина тобі нерідна, ймовірно.

— Та що за маячня? – Олег схопився за голову.

— Я вважаю, що вона не відступиться. Усе це зайшло занадто далеко, я не терпітиму цього. Зараз дитина мала, щоб розуміти, що бабуся вважає її нерідною, а коли вона стане старшою, може повірити її маячням! Це неприпустимо.

— І що ти хочеш зробити? – насупився Олег.

— Поки не знаю, але твоя мати поводиться образливо. Я цього так не залишу.

Олег не знайшов що відповісти. Він любив дружину, довіряв їй, але під пресингом сім’ї в нього час від часу була думка про те, що всяке буває… А раптом син, якого він вважав рідним, справді чужий?

Напевно, Поліна відчувала його сумніви, і її зачіпало саме це, а не те, що думала свекруха та інші родичі з цієї дивної родини.

Вона вирішила розібратися, а для цього потрібно було особисто поговорити зі свекрухою.

Дитину Поліна залишила з Олегом, а сама поїхала до його матері.

Двері відчинила Тетяна.

— Привіт, Марія Гаврилівна вдома?

— Ні, пішла. А що?

— Треба поговорити.

— Про генетичний тест? – примружилася Тетяна.

— Ти теж у темі? Значить, ви вирішили всі зʼїстися проти мене?!

— Ну а ти така біла, пухнаста, свята?! Посоромилася б… раз такий гріх на душі.

— Який гріх? Я чоловіка не зраджувала!

— Так? А в мене інша інформація, – Тетяна зникла за дверима, а за кілька хвилин вийшла і простягнула Поліні папір.

— Спорідненість 0%.

Поліна ахнула. Такого не могло бути.

— Тести помиляються. Крім того, це може бути фальсифікація! Тільки незрозуміло, для чого вам це? Навіщо свекрусі руйнувати наш шлюб?!

Тетяна не відповіла, вона просто похитала головою, осудливо дивлячись на Поліну, і зачинила двері в неї перед носом.

Усю дорогу додому Поліна проплакала. Вона не розуміла, як вийшло, що в тесті був такий результат. І все ж вона не хотіла засмучувати чоловіка неперевіреними даними. Тому, повернувшись додому, Поліна вирішила ретельно перевірити документи. На щастя, Олега із сином удома не виявилося, ймовірно, вони були на прогулянці. Поліна сіла за стіл, уважно прочитала всі рядки і, виявивши цікаву річ, ухвалила рішення, як діяти, щоб провчити свекруху та її сімейку. Але для цього треба було дещо перевірити.

Через кілька днів Поліна приїхала до свекрухи із запрошенням на ток-шоу.

— Ні, я не зрозуміла… Куди їхати?! На телебачення?! – Марія Гаврилівна здивовано подивилася на невістку.

— На ваше улюблене ток-шоу, – відповіла Поліна.

— Навіщо?

— Як навіщо? Ви самі хотіли викрити обман. Нехай це буде зроблено на всю країну. Нехай усі дізнаються, що у вашій родині є нерідна дитина.

— Я такої ганьби не винесу, ні вже. Ти дитину нагуляла – ти й порозумійся з чоловіком. Сподіваюся, що, дізнавшись правду, мій Олежка не стане тебе терпіти й утримувати чужу дитину, – процідила Марія Гаврилівна.

— Твоїм надіям не судилося виправдатися, мамо, – до кімнати зайшов Олег. У нього в руках було два конверти.

— Олежку, я розумію, що ти здивований і не можеш змиритися, але подивися правді в очі… – свекруха спробувала наполягти на своєму.

— Уже подивився. І дізнався багато цікавого. Наприклад, що мій батько – мені не батько. Що скажеш, мамо? – Олег витягнув тест ДНК із першого конверта. Марія Гаврилівна зблідла і схопилася за серце.

— Мамо?! Ти чого?! Поліно, викликай лікаря!

Ніхто із сім’ї не припускав, що Марія Гаврилівна так близько до серця сприйме новину про те, що її таємниця, яку вона зберігала стільки років, спливе.

Поліна подумала, що напад і непритомність свекруха зіграла, щоб уникнути відповідальності: подальшу розмову довелося відкласти. Але все ж, Поліна й Олег дізналися, що тест на спорідненість робила Тетяна. Вона зізналася, що носила біоматеріал у лабораторію сама. За зразок вона взяла матеріал батька Олега. Так співпало, що чоловіки були тезками – Олег Олегович – так звали і свекра, і чоловіка Поліни. При цьому прізвище в них теж було однаковим.

— Я подумала, що дід повинен мати спорідненість, якщо вже він близький родич, – зізналася Тетяна. – Отримавши результати, я зрозуміла, що свекруха мала рацію – дитина не має стосунку до нашої сім’ї… У всякому разі по батьківській лінії.

— Так, тільки от невдача… Зі мною в сина спорідненість підтвердилася, – Олег відкрив другий конверт і сунув його в руки Тетяні.

— Як же так?

—Просто. Я не є кровним родичем своєму батькові.

— Іншими словами, наша чудова свекруха “нагуляла” Олега. Вибач, любий, – Поліна подивилася на чоловіка з сумішшю жалю і осуду. – Мені шкода, що кожен із вас у мені сумнівався. Особливо шкода, що сумнівався ти.

Поліна кинула останній погляд на чоловіка і, розвернувшись, пішла. Їй потрібно було багато чого обміркувати.

Олег сумнівався в ній, у її вірності й у тому, що їхній син справді був йому рідним… Це образило Поліну. Вона навіть подумала, що варто розлучитися.

— Поліна… стій! Вибач мені, я знаю, що вчинив як дурень. Чорт мене смикнув повестися на ці чутки. Не знаю, навіщо я взагалі пішов у клініку із сином.

— Щоб переконатися, що твоя мати має рацію.

— Вибач. Я готовий дати тобі час, щоб прийняти подальше рішення. Але дозволь мені сказати одне: навіть якби мій син був не моєю рідною дитиною, що неймовірно, я б не став любити його менше і не відмовився від нього.

— Важко сказати, що було б… Не зарікайся. А тепер вибач. Я зателефоную тобі, коли прийму рішення про подальше життя.

Олег дозволив дружині побути на самоті, але через добу він приїхав до неї і знову попросив вибачення. Він обережно повертав її довіру – був поруч і доводив свою любов.

Марія Гаврилівна ж поплатилася сповна: у лікарні її ніхто не відвідував. Вона була пригнічена і розуміла, що вдома на неї чекає великий скандал. Чоловік, Олег Олегович, до цього моменту не знав, що їхній старший син був від іншого чоловіка. Олег Олегович змінив думку про дружину і подумував про розлучення. Ганебна правда спливла… і все тому, що дурна невістка зробила не той тест!

— Хто ж знав, Марія Гаврилівно, що за вами такий гріх? – запитала Тетяна, презирливо зморщивши ніс.

На це свекрусі було нічого сказати…

Поліна так і не дізналася, навіщо свекрусі й Тетяні хотілося розлучити їх із чоловіком. Найімовірніше, причиною були гроші – Олег добре заробляв і до весілля з Поліною допомагав фінансово матері та молодшому братові. Він дарував дорогі подарунки племінниці, оплачував відпочинок матері й батькові… А потім “джерело благ або ріг достатку” перекрили, гроші стали залишатися в родині Олега. А з появою сина і зовсім Олег перестав допомагати рідні. Мабуть, свекруха і невістка подумали, що, розлучивши Олега з Поліною і довівши, що син не від нього, вони знову зможуть використовувати гроші Олега у власних цілях. Але їхній задум не вдався.

Поліна пробачила Олега, вони навчилися довіряти одне одному. А ось із матір’ю і дружиною брата Олег більше не спілкувався. Не зміг пробачити брехню.

КІНЕЦЬ.