Я слабо уявляю, що мені тепер робити, тому що я на дев’ятому місяці залишилася без прописки, та й жити мені нема де, виходить.

А все завдяки мамі та її новому чоловіку. Я їй повірила, виписалася з квартири, думаючи, що вона пропише мене у своїй новій квартирі, але отримала відмову.

Мама два роки тому познайомилася з чоловіком, який дуже негативно ставився до мене, хоча я вже доросла була і від мами нічого не вимагала.

Але кожна моя парафія супроводжувалася якимись їдкими зауваженнями та провокаціями на скандал. Я намагалася не реагувати, але виходило не завжди.

Зрештою я приходила до своєї мами, до її квартири, я була там прописана, чому я мала терпіти його виступи на мою адресу.

У чоловіка була своя квартира, однокімнатна квартира, у мами була двокімнатна. Жили вони в маминій квартирі, а його здавали. Мене ці питання не дуже цікавили досі.

Я жила з хлопцем, ми планували одружитися, вже заяву подали, я дізналася, що чекаю дитину, розповіла йому, все начебто складалося добре, а потім ловлю його з колишньої в дуже пікантній позі.

І все, про жодне весілля вже не йдеться, я в ображених почуттях повертаюся до мами, бо квартиру орендував колишній.

Думала вже не залишати дитину, якраз ще можна було, але мама відмовила, це ж гріх. Обіцяла, що вона допоможе мені з дитиною, я можу не перейматися.

Я теж не хотіла брати гріх на душу, але знала, що одна я дитину не потягну, а на колишнього надії жодної. Але якщо мама обіцяла допомогти, то все буде добре.

Маминому чоловіку не подобалося, що я живу з ними, хоча я намагалася зайвий раз йому на очі не потрапляти. Прийшла з роботи та пішла до кімнати.

Їжу я собі купувала сама, за комуналку гроші віддавала, але йому все було не так, і він це він не забував висловлювати за будь-якої нагоди.

А потім почав вести розмову про те, що треба було б обидві квартири продати й купити трикімнатну, якщо вже в нас така ситуація, а то у двокімнатній з появою дитини буде тісно.

Мама погодилася, а мене ніхто не питав. Моєї частки у квартирі немає. Єдине, що мама попросила мене виписатися з квартири, обіцяючи, що як вони куплять квартиру, мене там пропишуть.

Мама з чоловіком переїхали до якоїсь його родички, поки йшли процеси продажу та покупки, а я зняла собі маленьку студію. Там нічого до пуття немає, але мама обіцяла, що це на пару місяців, не більше.

Але коли вони купили квартиру, виявилося, що вони купили двокімнатну, просто з кращим плануванням і в новішому будинку, на трикімнатну їм начебто грошей не вистачало.

Я все питала, коли я зможу переїхати, треба було розуміти, що говорити господарям квартири, а мама все від цієї теми ухилялася.

Зараз мені вже скоро народжувати, власники квартири дали зрозуміти, що з дитиною мені нічого не здаватимуть, я знову до мами з питанням.

Вона мені й каже, що її чоловік не хоче, щоб я в них прописувалася, бо я потім принесу туди немовля, а в них і так місця небагато, він не хоче криків та незручностей.

– Половина квартири належить йому, він має право на свою думку, а я з чоловіком сваритися не збираюся. Зрештою ти вже доросла, настав час самій свої проблеми вирішувати, а не звалювати на інших, – так мені сказала мама.

От і все. Жодної допомоги я можу не чекати, прописки в мене немає, жити мені ніде, бо з цієї квартири я до пологів маю з’їхати. А я в декреті, у мене грошей майже немає, щоб винаймати житло.

Загалом не розумію, що тепер робити. Такої підстави від мами, яка волала, що “залишай дитину я допоможу”, я не очікувала.
Звичайно, це моє рішення було, але якби вона не пообіцяла допомоги, я зробила б аборт, бо тверезо оцінюю свої сили.

Що робити, я гадки не маю. Час іде, пологи все ближчі, а в голові немає жодної думки, як із цієї ситуації вибратись. Від дитини я не відмовлюся, але і як ми виживатимемо, я теж не знаю.

КІНЕЦЬ.