— У нас із мамою різні холодильники, – каже Ганна, – розумію, що ситуація абсурдна, але інакше – ніяк. Продати квартиру і гроші розділити? Вона категорично проти.

Ганні зараз 24 роки. Незаміжня, з вищою освітою, дівчина, яка працює. І життя її в рідному домі простим не назвеш.

— Мені належить половина квартири, – продовжує Аня, – житло було татове, тож у спадок ми з мамою вступили в рівних частках. Мені тоді тільки 14 виповнилося.

Тоді, 10 років тому, залишившись без чоловіка й батька, який добре заробляв, сім’ї довелося важко. Мама звільнилася ще коли Ані було 3 роки. Просто не вийшла з декрету. Матеріальне становище чоловіка дозволяло не працювати, займатися господарством.

— І куди мені тепер, – плакала мама, коли батька не стало, – майже 40 років, куди мене візьмуть? Підлоги мити?

— У мене була пенсія по втраті годувальника, – каже Ганна, – але мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів у салони, ні від нових речей, просто не могла звести кінці з кінцями. Брат її старший допомагав спочатку, потім плюнув.

— Тобі б, Алло, – сказав дядько Ані рідній сестрі, – на роботу вийти. Та хоч куди. Куди візьмуть. У мене самого сім’я, двоє хлопців.

— Знайомся, – сказала мама приблизно за рік 15-ти річній Анні, – це дядько Дмитро і він житиме з нами.

Жінка вирішила проблему нестачі грошей по-своєму: вийшла заміж. Дмитро працював і заробляв, але з падчеркою стосунки в чоловіка не складалися.

— Тільки й знає, що їсти, – висловлював свою думку дівчині Дмитро, який прижився у їхній квартирі, – прибирання зробила б, та випрала речі. Які уроки? В інститут? Працювати треба йти! Я що, тебе годувати маю?

— Я нічого не могла йому відповісти, – каже Аня, – так, у мене була моя пенсія, але виплати отримувала мама, а вона мовчала, не захищала мене перед вітчимом. Боялася втратити годувальника.

— Куди ми без нього, як жити? – вчила Алла доньку, – Ну й промовчи зайвий раз, не сперечайся. Він хороший, він нас годує.

Закінчила Ганна коледж замість інституту, пішла працювати. І всі ці роки вважалося, що вона – зайвий рот, ярмо на шиї вітчима. Він скрупульозно підраховував, у що йому обходиться утримання дівчини.

— Через півроку після працевлаштування, – каже Аня, – я й купила собі холодильник, у свою кімнату поставила, бо вітчим у їхню з мамою кімнату врізав замок і наш, ще батьком куплений холодильник, поставив туди.

— Працюєш? – пожартував Дмитро, – От і харчуйся на свої. І готуй собі сама.

— І мама знову промовчала, – дивується Анюта, – і продовжувала мовчати, коли вітчим мені пред’являв рахунки за комунальні послуги, за якими я мала віддавати йому гроші.

Відплата від долі прилетіла: Діма опинився серед скорочених працівників на своєму підприємстві. А мама Ганни, як ми пам’ятаємо, працювати звички не мала зовсім.

— І почалися набіги на мій холодильник, – згадує Аня з невеселою усмішкою, – я тоді ще замок у двері не врізала.

А потім не витримала дівчина: двоє непрацюючих дорослих людей, комунальні платежі, які лягли на її плечі цілком і повністю.

— Так, – каже вона з гіркотою, – пішла і рахунки розділила, і двері нові поставила у свою кімнату, і замок там є міцний. Скільки можна? 8 місяців сидить без роботи вітчим. Та й мама, я ж пам’ятаю, як вона йому в очі заглядала і мовчала.

— Як ти можеш, – обурилася мама Анни, – так, Дімі зараз важко. Але ми стільком йому зобов’язані! Він тебе ростив, поїв і годував. Ми повинні йому допомогти, а ти холодильник замкнула.

— От і допомагай, – відповіла Анна, – він тебе годував, а я йому нічим не зобов’язана. І не я перша шматки рахувати почала.

Тепер дівчина знає, що відповісти на слова про “годував, поїв, ростив”. Хоча вона й усвідомлює, що жити в таких умовах абсолютно неможливо.

— Судися, – ридала мама, – добровільно я продати квартиру не погоджуся. Із рідною матір’ю судитимешся?

Ганна про заміжжя не думає, немає нікого на горизонті, а виходити заміж тільки для того, щоб піти з такого побуту, в плани дівчини теж не входить.

— Пустити до себе в кімнату квартирантів, як радить одна з колег, – роздумує Аня, – а сама однокімнатну зніму? Так, моїх витрат орендарі не покриють, але хоч нерви збережу.

Два тижні тому Діма з їхньої з мамою квартири раптово з’їхав: мамі Анюти чоловік, який не приносить у сім’ю грошей, виявився не потрібен. Але дочка кімнату все одно замикає і холодильник на кухню не повернула.

— Нехай мама працювати йде, – вважає Аня.

Ганна не права? Вже мамі вона точно мала б допомогти?

КІНЕЦЬ.