А я зараз просто вважаю, тобі варто йти до мами, і там в неї далі жити – сказала колежанка 27-річній Валентині. – Зараз не до гордості зовсім.

Подумай про власних дітей. Якщо у вас з чоловіком постійні непорозуміння та ви недобре живете, то роби якісь висновки сама і змінюй щось, якщо він мінятися не хоче. Що це за сім’я така, що ви місяцями можете між собою не розмовляти.

У Валентини зараз просто на очах рідних руйнується шлюб, двоє маленьких дітей на руках та досить складні відносини з мамою.

Мама Валентини свого часу була дуже проти того, щоб Валентина виходила заміж, їй дуже не подобався майбутній зять.

Проте, звичайно ж, її думка нічого змінити була не в силах. Валентина вийшла заміж, згодом у них з Андрієм з’явилося дитятко, і до останнього року Валентина своїй мамі ні на що не скаржилася. Жили вони як всі сім’ї.

Але коли вона чекала дитину вдруге, то чоловіка наче підмінили: жити став наче лиш для себе, постійні походеньки якісь незрозуміло куди. Суперечки і не порозуміння одні. Коли Андрій десь збирається в компанії друзів, просто вимикає свій телефон, не ночує вдома.

Напевно, самим правильним рішенням в такій ситуації було б давно вже зібрати свої речі та піти від нього, але Валентина все йому вибачає, думає, що прийде час та чоловік зміниться в кращу сторону. Двом тепер уже дітям потрібен тато, та й їй важко буде зараз одній їх забезпечити і на ноги поставити.

– А ти чому на все це мовчки дивишся, коли знаєш, як донька твоя погано живе у шлюбі? – якось на кухні сказала мамі Валентини її рідна сестра.

– Допоможи своїй доньці чи м можеш! Ось якби моя дочка опинилася в подібній ситуації, я б уже давно це все припинила. Забрала б її з дітьми до себе від такого чоловіка та батька і все.

Матері Валентини зараз трохи більше за 50 і життя її налагодилася порівняно недавно.

В юності доля у жінки була непроста: дочка на руках, статус матері-одиночки, постійно немає грошей, економить на всьому де тільки можна – через все це довелося продиратися одній, практично без допомоги.

І лише десять років тому і їй, нарешті, пощастило – зустрівся на життєвому шляху той самий омріяний чоловік. Надійний, небагатослівний, турботливий, розуміє її з пів слова, підтримує, допомагає у всьому.

З чоловіком мати зараз живе душа в душу. Вони виховують спільну дитину-другокласника, купили хорошу двокімнатну квартиру замість кімнати в комуналці, в якій вона колись тулилася з донькою багато років.

Засмучує її лише тоді ситуація у Валентини, доньки її.

Мати добре розуміє, що сімейне життя у доньки не склалося, вона б забрала її до себе з дітками малими, щоб їм легше було. Але як? Яким чином?

З двома дітьми до себе в двокімнатну квартиру, до того ж без будь-яких перспектив?

Квартиру цю, між іншим, на сімдесят відсотків купив вітчим Валентини, чужа для неї, практично, людина.

Як вона приведе туди ще трьох людей, а якщо чоловік не погодиться, адже їм їх ще й годувати прийдеться. Вона просто знає, що її чоловік проти буде.

А з іншого боку, куди ж дочці ще можна піти, якщо не до матері рідної?

Тепер Валентина думає, але як допомогти рідній доньці не знає. Ну що в цій ситуації можна зробити?

Джерело