Я розлучилася з Олексієм і виховувала Серьожку одна. Колишній чоловік активно платив аліменти, але з дитиною майже не спілкувався. На суму, яку він переказував, я добре одягала сина, наймала йому репетиторів, возила відпочивати на море. До речі, я й сама непогано заробляю.

Ніколи ми не шикували, але дитина мала все необхідне. І обіди проплачені у школі, і взуття якісне. У когось із його однокласників часом не було грошей на кафе, а мій син завжди міг зайти в бістро і купити чай з булочкою. На мою думку, в цьому немає нічого надто розкішного.

Коли Сергійку було 14 років, я познайомилася з Юрою. Мій новий чоловік швидко порозумівся з сином. Ні, батька він йому не замінив, але спілкувалися нормально, один одному не заважали.

Серьожка займається спортом, добре вчиться, по дому допомагає – причепитися-то і нема до чого. Однак невдовзі виявилася одна “дрібниця”, яка стала між мною та Юрою.

– Катюша, ти витрачаєш на сина надто багато грошей, – сказав мені Юрко одного разу, коли ми сіли підраховувати витрати.

У мене двокімнатна квартира, Юра має свою однокімнатну квартиру. Задумалися ми про те, що коли одружимося, можна буде взяти іпотеку. Я, чесно кажучи, була проти.

Житло в нас було, та й жити ми звикли, не обмежуючи себе ні в чому. Без розкоші, але й потреби не терпіли. А іпотека передбачала, що доведеться затягнути паски тугіше.

Здивувалася я словами Юри. Як це – багато грошей на сина витрачаю? Аліменти його батько гарні платить, та й я можу собі дозволити не заощаджувати на дитині. Вирішила я уточнити, що мій майбутній чоловік вважає зайвими витратами.

– Ось дивись, ходить він у тебе і на хокей, і на англійську ходить, це ж шалені гроші. Треба було б щось одне прибрати, — зауважив Юрко, енергійно щось викреслюючи на папері.

У мене аж подих перехопило. Як це прибрати?

По-перше, хокей – це спорт, ним син займається вже п’ять років. А англійська – це йому для майбутнього важливо. По-друге, обидва гуртки з лишком покриваються аліментами, які платить Олексій.

– Ось! Я про те й говорю, – з натхненням говорив Юрко, – ти отримуєш солідні аліменти, безглуздо повністю витрачати їх на заняття для дитини.

– Ні, це не безглуздо. Викреслювати ми нічого не будемо, – сухо відповіла я, даючи зрозуміти, що секції Сережки недоторканні.

Похитав Юра головою і глянув на мене з несхваленням. Але сказав, що не лише у секціях справа.

– Ти купуєш три кілограми телятини на тиждень. Це крім курки та риби. А телятина дуже дорого вартує. Дорослим воно зрозуміло потрібне, а дитині навіщо телятина? — здивовано спитав Юрко, готуючись викреслити кіло м’яса, ніби частку мого сина.

– Ми дійсно можемо купувати менше телятини, але в такому разі стейки не отримуватимеш ти, – твердо заявила я, чим викликала у майбутнього чоловіка страшну образу.

Він надув губи, брівки зробив доміком. А ще головою похитав, даючи зрозуміти, що не чекав від мене такої підстави.

– Голодом, значить, зібралася мене морити, – вигукнув Юрко і знову взявся за список.

Обережніше зауважив Юра, що не варто нам сина з собою на море брати. Дорого це, квитки дитині купувати.

– Хочу зауважити, що на відпустку для Сергія Олексій окремо переказує раз на рік суму. Її з лишком вистачає на квитки та місце в готелі. – ця розмова мені подобалася дедалі менше. Та й привабливість Юрки в моїх очах знижувалась з кожним новим “пунктом”.

– Цю суму ми можемо витрачати розумніше, – докірливо зауважив “економіст”.

– На тебе? – іронічно засміялася я, хоча мені було вже зовсім не смішно.

– У тому числі і на мене – чому б і ні? Ми сімʼя, Сергій має це розуміти, – відповів Юрко, ні грама не сумніваючись у своїй правоті.

Встала я з-за столу, забрала листок, на якому мій наречений робив розрахунки, і порвала. Юрко скрикнув і спробував забрати шматки, але я не дала.

– Не повинен нічого Сергій розуміти, та й не сім’я ми з тобою. Не буде ні іпотеки, ні весілля, – заявила я крижаним тоном.

Злякався Юрко, очі витріщив. Подумав він спочатку, що це не всерйоз. Але коли я зажадала, щоб він збирав свої речі, зрозумів, що жарти скінчилися.

Збирався він навмисне повільно. Все сподівався, що я одумаюсь і затримаю його. Але надії Юрки не справдилися.

– Виросте твій син егоїстом! — ображено вигукнув Юрко, виходячи з хати з валізами.

Я посміхнулася і нічого не почала відповідати. Ким виросте Сергій – це ще невідомо. Хоча я впевнена, що буде він непоганою людиною.

А ось ким виріс сам Юрко – це жах якийсь! Боже борони когось від такого чоловіка, сина та батька!

КІНЕЦЬ.