Мій чоловік виріс у забезпеченій родині. У його батька є своя мережа продуктових магазинів, мама Сергійка ніколи не працювала, а йому і його двом братам все завжди діставалося з легкістю.

Незважаючи на це, Сергій, коли став дорослим, не залежав від батька, а почав будувати своє життя самостійно.

Загалом, зараз у нас із ним звичайна сімʼя із середньостатистичним доходом, і жодної допомоги  батьки чоловіка нам не надають. Однак я помічаю, що якісь замашки з багатого дитинства мій чоловік залишився.

А у нас зараз двоє дітей-підлітків, на яких йде багато грошей. Вони ходять у різні гуртки, хочуть новий одяг, та й про їхнє майбутнє навчання та купівлю квартири я теж починаю замислюватися.

Загалом, треба заощаджувати. І я роблю все для цього, а Сергій зовсім не розуміє, як це робити. Найбільше мене злить те, що він постійно все викидає. Наприклад, це стосується продуктів. Мені здається, що якщо щось лежить у нас у холодильнику більше доби, він уже збирається відправити цей продукт у відро для сміття.

Наприклад, якось купила хліб для бутербродів. Їх у нас діти люблять.

А тут так вийшло, що хлопчаки поїхали на вихідні до друзів, і хліб виявився незатребуваним. Він просто лежав у холодильнику, а потім я раптом побачила, що майже цілий буханець лежить у сміттєвому пакеті.

– Сергій, – покликала я чоловіка. – Ти чого хліб викинув?

– Я подивився, у нього термін придатності вчора закінчився, – відповів Сергій. – От і вирішив викинути.

– Та як би ми ним отруїлися, він тільки трохи підсох! – обурилася я. – Я хотіла його в духовку поставити, сухарі з нього зробити.

– Ну, якщо хочеш сухарів, давай у магазині готові купимо, – запропонував чоловік. – Чого зіпсований хліб їсти?

– Він не зіпсований! – закричала я. – А підсохлий!

І ось про що з такою людиною розмовляти? Якщо він не розуміє, що, наприклад, піцу, яку ми вчора не доїли, можна просто покласти в морозилку, а не кидати на сміття? Можна заморозити сосиски, ковбасу, котлети? Ні, Серьожа все це одразу кидає у відро!

Я вже намагаюся подалі ховати від нього продукти, але це чоловік все одно примудряється їх вишукувати та викидати. Але, гаразд, їжа це ще півбіди. Гірше, коли справа стосується одягу та якихось інших речей.

Наприклад, якось я подарувала йому гарну дорогу сорочку. Вона чоловікові дуже подобалася, і він часто її носив. Тому нескладно уявити моє здивування, коли я побачила, як ця найдорожча сорочка недбало валяється на підлозі

– А ти чому сорочку на підлогу кинув? – обережно поцікавилася я. – Що сталося?

– А, це щоб не забути її викинути, – спокійно відповів чоловік. – Там у неї дурка є.

Я просто завмерла від подиву.

– Сергій, я ж можу її просто зашити, – сказала я. – Навіщо одразу викидати?

– Ой, я якось про це не подумав, – зітхнув Сергій.

І добре, що це встигла перехопити! А інакше він викинув би хорошу річ просто так.

Крім того, у нас є дача. Іноді ми з дітьми ходимо до походів. І чоловік не розуміє, що для цих двох категорій дозвілля можна виділити одяг і взуття, які виглядають, так би мовити, не зовсім бездоганно.

Наприклад, не викидати дорогі фірмові кросівки, у яких трохи потерлися підошви, а просто ходити в них у походи, або копати на дачі грядки. Те саме стосується футболок, спортивних штанів та іншого.

Але до Сергія це чомусь не доходить. Більше того, він цьому ж навчає наших дітей, і я помічаю, що сини кидають у бак для сміття все, що не прибито.

І я не знаю, як відучити Сергія від звичок багатого дитинства і пояснити, що ми звичайна середньостатистична сім’я і не можемо собі дозволити викидати штани після першої затяжки і светра після перших катишків, що з’явилися на них.

КІНЕЦЬ.