Матусин синок — це діагноз. Відчайдушно жалкую про той день, коли вирішила пов’язати свою долю з чоловіком, який ніяк не може відірватися від спідниці мами.

Альоша мені сподобався з першого погляду. Ні, не зовнішністю, хоч він досить симпатичний чоловік. Було в ньому щось таке домашнє та зворушливе, чого сьогодні взагалі не зустрінеш.

Якщо інші залицяльники частіше думали про себе, то Льоша завжди цікавився лише мною. Та ось банальний приклад. Попередній мій хлопець завжди просто питав, як минув мій день.

Ну, знаєте, це банальне «як справи, що нового». А Олексій ставив правильні запитання. Чи втомилася я, чи встигла поїсти та, чи не замерзла, якщо на вулиці було холодно.

Такою увагою він підкорив мене. Чудовий буде чоловік, пам’ятаю, подумала я про себе через місяць після знайомства. Щоправда, були й дива у його поведінці.

Наприклад, вечорами він завжди дзвонив мамі. Докладно звітував, як минув його день. І навіть розповідав, що їв на обід.

Наче йому не тридцять, а десять років і він повернувся додому зі школи. Але я відкинула свої підозри. Зрештою хто з нас без недоліків?

До весілля Льоша оточував мене нескінченною увагою. Квіти без приводу, подарунки — все, як у якомусь жіночому романі. Закрутив голову одним словом.

Але це, як я тепер розумію, були квіточки. Ягідки почалися пізніше. Перші пів року після весілля також були чарівними.

Ми мешкали окремо, купили квартиру в іпотеку. Частину суми дали мої батьки, частину заробили самі. Свекруха від щедрот панських відвалила тисяч п’ятдесят.

Але при кожній нагоді пенсіонерка урочисто нагадувала, що за квартиру ми повинні сказати їй спасибі.

— Нічого для вас не шкодую. Могли б і більше мені приділяти уваги. А то побралися, поїхали в інший район і дзвоните раз на тиждень, — бурчала старенька.

Особисто я воліла зі свекрухою спілкуватися якнайменше. Мені вона якось одразу не сподобалася. Владна така тітка, собі на думці. Чоловік загнобив так, що той і слово їй упоперек сказати не може.

Льоша спочатку, у наш медовий місяць, мамі теж дзвонив рідко. Але потім вона, мабуть, взяла його в обіг. І мій чоловік невпізнанно змінився.

Ви не подумайте, я людина невибаглива. Не якась там фіфа чи принцеса на горошині. Подарунків та квітів щодня не прошу.

Без сніданку в ліжко теж чудово обходжуся. Але банальну увагу на день народження або восьме березня все ж таки чекаю.

А що виходить у нас? А в нас розпочався натуральний цирк. На день народження свекрухи Альоша знімає ресторан та влаштовує розкішне свято.

Запрошує музикантів, засипає матір квітами та дарує мало не діаманти. Що я отримую на день народження?

Скромний букет польових квітів та переказ на карту теж досить скромної суми. Ніхто, як мені було обіцяно, мене на руках не носив і ванну шампанським не наповнював.

Не скажу, щоб я чекала на свій день народження якесь масштабне свято. Але хоч покликати мене на побачення можна ж було? У крайньому разі, якщо немає можливості вийти в люди, можна влаштувати романтику й вдома.

Ті самі свічки, вечеря. Та я раділа б, як дитина. Вражень мені вистачило б до наступного дня народження.

І так кожне свято. На новий рік свекруха отримує троянди (уявляєте, скільки вони коштують взимку?) та сертифікат у спа-салон, найдорожчий у місті.

Я ж у головне свято стаю щасливою володаркою набору сковорідок. То в мене радості повні штани були, можете собі уявити.

Апогеєм цього цирку стало восьме березня. Альоша зірвався з роботи, поїхав вітати свою матусю. Вручив їй розкішний букет троянд і величезний торт, випечений на замовлення.

А мені він привіз, ви тільки не падайте, шматочок від цього тортика. Так-так, один маленький шматочок, що сирітливо бовтався у величезному пластиковому контейнері.

Такого свята у мене в житті ще не було. Навіть мої колишні залицяльники завжди дарували квіти та непогані подарунки.

А рідний чоловік, мамин синочок, ось так зі мною обійшовся. Відкрито і без жодної сором’язливості показав, що мама йому дорожча за дружину.

До речі, мама не вічна, а дружина, тобто я, буде з Льошею ще дуже довгий час. Щоправда, я почала сумніватися, чи дійсно я хочу провести ці роки саме з ним.

Я пробувала відверто говорити з чоловіком. Розповідала, що теж заслуговую на його увагу. Я ж не сусідка, а дружина.

Льоша ображається і відповідає, що мама є мама. І немає нікого дорожчого за цю людину. Розумію, що він транслює думки свекрухи, але від цього мені ще образливіше.

Їй час вже відпустити сина, дати йому жити своїм життям. Але ні, стара відьма вчепилася в мого чоловіка і міцно тримає своїми пальцями.

Не знаю, як мені бути. Розлучитися тільки через те, що чоловік любить маму більше, ніж мене? Він мені дорогий. Але терпіти його неувагу теж немає жодних сил.

КІНЕЦЬ.