Не знаю чому, але я все своє життя боялася залишитися одна на старості років в своїй порожній квартирі, а сталося так, чого я й боялася, – сумно якось стала мені розповідати сусідка Мирослава. – А так до самотності я давно звикла. Як син мій одружився, так я одна й залишилася.

Сина Мирослава теж ростила одна – розлучилася вона з чоловіком, коли їй було 32 роки, бо він вже тоді ходив до іншої. Чоловік пішов та більше нічим ні їй, ні синові не допомагав, повністю покинув їх життя, наче ніколи й не було його.

– І що, так відтоді ти не знайшла хорошу людину, пару собі, ти ж тоді ще молода зовсім була? Так і не склалося твоє особисте життя?

– Та ні. Був один чоловік ще після того в моєму життя. Дуже хороша людина! Але син мій його не прийняв, на жаль. Рік ми з ним зустрічалися, згадую той рік, як казку в своєму житті, я тоді такою була щасливою, напевно, як ніколи в житті. Не вірила сама в те, що так в житті буває.

Вирішили ми з ним тоді й одружитися, жити разом, влаштовувати своє життя, поки молоді. Познайомила я якось їх з сином. І, ти уявляєш, от не пішло у них з самого початку, не склалися відносини зовсім. Дмитро, чоловік мій, вже й так до мого сина шукав підхід, і по-іншому пробував. І подарунки купував, і на риболовлю кликав.

Але син мій Артем уперся і все – не треба нам нікого, мовляв, нам і так добре. Ні в яку! Сказав, щоб обирала я: він чи Дмитро. Я намагалася налагодити їх відносини, як могла, і з одним говорила, і з іншим, синові все пояснювала, що я молода жінка і теж хочу бути щасливою, що особистого життя я не маю, а все до моєї старості йде, але марно було то все. Звичайно, врешті я вибрала сина. Дмитро тоді пішов. Це вже було останньою краплею для всіх, звичайно.

Через пару років після того Дмитро одружився на досить таки хорошій жінці, діти у них народилися, двоє синів, зараз внуки вже є. Живуть вони , я знаю, душа в душу до сих пір. У нас же дачі поруч з ними, бачу їх щороку і частенько в сезон.

Звичайно, таких чоловіків, як Дмитро, не знайти. А я так після того випадку ні з ким і не намагалася більше зійтися, розуміла все, що марно це все. Ростила я свого Артемка зовсім одна.

Тоді якраз дев’яності настали, стало зовсім не до зустрічей, скрутні то були часи, ледве на хліб вистачало, навіть згадувати не хочеться ті дні.

Артем мій виріс, одружився перший раз, потім другий, потім з другою дружиною та внучкою поїхав за кордон, в Норвегію подався. Там вони живуть й досі, телефонують вони пару разів на місяць мені. А я ось тут доживаю одна свою старість.

Ні, я не скаржуся зовсім. А залишилася зовсім сама, вже нікого не чекаю, ніхто до мене не приїде вже ніколи, не провідає, я це добре знаю. А був би в мене чоловік хороший, з ним би старість свою розділила, але ж ні, вибрала сина. Я досі згадую свого Дмитра. Яка ж я тоді була щаслива!

В чому я помилилася? Що зробила не так, що тепер залишалася самотньою?

Джерело