Дуже рада, що у чоловіка з мамою довірчі стосунки, але дуже хотілося б, щоб це перестало торкатися мене. А то він їй розповідає все, що відбувається у нас у сім’ї, а свекруха потім приходить до мене зі своїми непроханими порадами і дуже ображається, що я їм не дотримуюсь. А останнім часом навіть не слухаю.

Мого чоловіка Людмила Федорівна ростила сама. Вона навіть заміжня не була, тому що кавалер, дізнавшись про цікаве становище нареченої, швидко взяв ноги в руки і кудись змився. Але, за словами чоловіка, він ніколи не відчував себе в чомусь обділеним. Мама всі свої сили та увагу віддавала синові.

Вона навіть із ним на футбольні матчі ходила, хоча їй цей вид спорту не подобався абсолютно. Зате подобався синові, і вона беззаперечно поділяла його захоплення. Ніякого дівчачого виховання та надмірної опіки, якими зазвичай грішать самотні мами, і близько не було.

У цьому плані я свекруху захоплююсь. Він щиро цікавилася всім, чим захоплювався син, змогла дати йому потрібні навички, десь сама, десь просила друзів з-поміж чоловіків, щоб навчили хлопця всяким премудростям у роботі руками. Не залюбила сина, не виростила егоїста. Загалом глибокий їй уклін за це.

Мій чоловік уміє вдома майже все. Не ховається за спідницю мами і сам вміє приймати рішення. Тут мені причепитися нема до чого. Єдиний, але дуже вагомий мінус – чоловік звик розповідати мамі. Абсолютно все.

– А що таке? У мене від неї секретів немає та й бути не може. Це ж моя мама.

Мені така його відвертість не надто припала до душі. Ні, жодних конфліктів зі свекрухою ми не мали. Вона дуже добре і душевно прийняла мене, жодних косих поглядів, допитів та підначок. Не виходить від неї жодної загрози, як суперницю вона мене теж не розглядає. Тому і наш шлюб зруйнувати не намагається. Хоча цього я боялася.

Вона, навпаки, намагається зробити все, щоб наша сімʼя була міцною, щоб усе було без конфліктів. Але саме в цьому і полягає проблема – вона лізе завдавати добро, про яке її ніхто не просить. А все тому, що чоловік не вміє тримати язика за зубами та розповідає мамі абсолютно все.

Якось я заробила отруєння, навіть у лікарню хотіли класти. Потім ще тиждень було сильне нетравлення, то Людмила Федорівна прийшла з якимись настоями, щоб допомогти цій моїй біді. А я трохи не в тому вигляді, в якому хочеться зустрічати сторонніх людей, до яких мама чоловіка також належить.

Але гаразд, подумала я тоді. Чоловік хвилювався про моє здоров’я, тому й поспішив допомогти. Подякувала за турботу, не надто чемно випровадила свекруху за двері, а сама кинулася назад у санвузол.

Чоловікові я потім сказала, що мені було трохи незручно ось так зустрічати його маму, але той не зрозумів, що не так. Це ж мама, вона прийшла допомогти, бо турбувалася моє здоров’я. Втлумачити, що саме не так, мені не вдалося, я просто спустила тему на гальмах.

Потім чоловік розповів мамі, що маю проблеми на роботі. Навіть не проблеми, а деякі розбіжності з начальством. Людмила Федорівна прийшла мені поспівчувати, і запевняла, що жінка у шлюбі може взагалі не працювати. Чоловік повинен утримувати, а вона свого сина виростила правильно, тож він теж так вважає.

Мило, звичайно, але я б віддала перевагу, щоб свекруха про мої проблеми на роботі не знала. Я ж із чоловіком поділилася. Свекрусі я за турботу та підтримку подякувала, а чоловікові зробила чергове навіювання, що не треба мамі про все поспіль розповідати. І знову він мене не зрозумів – а що таке сказав він, а що такого сказала його мама.

Далі – більше. Мені зробили УЗД по жіночій частині, щось там лікарів насторожило, потрібна була операція. Звичайно, з чоловіком я поділилася, і суворо заборонила комусь про це розповідати. Та я навіть своїй мамі про це не розповідала.

Свекруха була в мене за два дні. Мабуть, два дні чоловік якось тримався і не розповідав їй, інакше прийшла б раніше. І знову поради, співчуття та інше. Я була на нервах, тому відповіла різкувато, що моє здоров’я – не привід для обговорення. І якби я хотіла почути поради свекрухи, то сама б у неї їх спитала.

Людмила Федорівна образилася, а ввечері у нас із чоловіком відбулася неприємна розмова – навіщо я його маму образила, адже вона хотіла якнайкраще. Довелося ще раз пояснювати, що мені не треба, як краще. Я сама розберуся, у кого питати поради, у кого ні. І знову попросила чоловіка тримати таку інформацію при собі.

Операція пройшла успішно, нічого особливо жахливого не виявилося, але потім ми близько року не могли завести дитину. Звичайно, повз свекруху це не минуло. Для всіх була легенда, що ми просто накопичуємо подушку безпеки і не поспішаємо – це щоб уникнути непотрібних настирливих питань. Але чоловік мамі не міг не розповісти правди. А вона не могла не прийти зі своїми порадами.

Від порад лежати головою на південь і підкладати подушку під поперек у мене вуха палали. Ось чого я точно не хотіла б з нею обговорювати, так це наше інтимне життя. З мамою ввічливо попрощалась, а з чоловіком ми сильно посварилися.

Коли я завагітніла, то під час вагітності вже побоювалася щось говорити чоловікові, бо точно знала, одразу все буде донесено мамі, а вона примчиться зі своїми порадами. А мені зайві скандали були ні до чого. Але все одно без порад Людмили Федорівни не обходилося.

Нині синові вже рік, а в мене їде дах. Чоловік продовжує розповідати мамі все. І завжди після цього свекруха приходить до мене з порадами. Розмови вона починає зі слів “це, звичайно, не моя справа, але”. Раніше я її слухала, а тепер одразу після фрази перериваю і кажу, що так, це не ваша справа.

Чоловік ображається, мама його ображається, а я просто не можу тримати себе в руках. Таке відчуття, що Людмила Федорівна присутня у нашому житті постійно – їсть з нами, миється та спить під однією ковдрою, настільки вона про все обізнана.

Розлучатися не хочу. Чоловік у мене хороший, та й свекруха не шкідлива, робить усе з найкращих спонукань, але не можу я так. Може, це виключно мої загони, але я хочу, щоб наше з чоловіком особисте життя залишалося лише нашим. А вони цього не розуміють. Відносини псуються, а я не розумію, як це виправити.

КІНЕЦЬ.