Я прожила з Олегом 28 років. Хоча слово «прожила» не зовсім підходить – скоріше, відмучилася. Молодою закохалася в нього, бо був цікавим хлопцем із гарної родини. Ми одружилися, спочатку жили з його батьками, а згодом отримали власну квартиру.

Вже тоді я почала розуміти, що характер у мого чоловіка зовсім непростий. Він завжди прискіпувався до всього, але сам нічого робити не хотів. Десять років я просила його зробити ремонт, але не дочекалася – зрештою взялася за все сама. А потім Олег тільки критикував: мовляв, і шпалери наклеїла нерівно, і взагалі все неякісно.

У нас було двоє дітей, і, чесно кажучи, думки про розлучення навіть не виникали. Я почувалася нещасливою в шлюбі, але постійно була зайнята роботою та турботою про дітей. Найбільше мені бракувало підтримки від Олега. Він не цікавився, як вчаться наші діти, куди збираються вступати. Заробляв копійки і навіть не намагався знайти кращу роботу. А коли я скаржилася на наше фінансове становище, завжди звинувачував мене:

– У всьому винна ти! Ти мене не підтримувала, тільки витрачала гроші марно!

Це остаточно мене вивело з рівноваги. Оскільки діти вже були дорослими, я вирішила:

– З мене досить! Відтепер кожен живе сам по собі. Їжу готує для себе й купує за свої гроші.

– А як щодо комунальних? – запитав він.

– Ділимо порівну. А згодом розлучимося офіційно.

Олег сприйняв це досить спокійно, ніби був упевнений, що я передумаю і проситиму пробачення. Але мені стало легше. Я готувала тільки для себе, жила просто, але спокійно. Олег же варив собі макарони день за днем.

Тоді моя сестра, яка вже 20 років жила в Італії, запросила мене до себе. Я погодилася без вагань.

Початок життя в Італії був нелегким, але я відчула, як знову стаю щасливою. Працювала багато, але й відпочивала сповна. Їла смачну їжу, носила якісний одяг – почала відчувати себе молодою. Чоловіча увага мене не обходила стороною, але я трималася на відстані.

Через шість років син вирішив одружитися, і я приїхала додому на весілля. Увійшовши до нашої квартири, я була вражена. Усюди панував хаос і бруд – здавалося, за ці роки тут ніхто навіть не прибирав. А потім з’явився Олег. Я ледве впізнала його: неохайний, зарослий, схожий на старого діда.

Побачивши мене, він дуже зрадів. Почав говорити, як усе тепер зміниться:

– Нарешті ти повернулася! Ми з твоїми грошима зробимо тут красу! І машину купимо!

– З моїми грошима? – запитала я.

– Ну ми ж сім’я! Ти мені рідна людина! Не руйнуй наш шлюб, залишайся!

Я не стрималася і розсміялася йому просто в обличчя.

– Олег, ти ж завжди казав, що я псують тобі життя. Що через мене нічого не виходить.

– Я помилявся! Пробач! Не їдь більше!

– Ні, вже пізно. Треба було раніше старатися.

Він ще не раз намагався переконати мене залишитися, але я не повірила. Після весілля сина повернулася до Італії. Тепер Олег постійно дзвонить і пише, благає повернутися, каже, що без мене не зможе.

Як ви думаєте, чи варто вірити такому чоловікові? Може, він дійсно зміниться?

КІНЕЦЬ.