Чоловік привіз дітей від першого шлюбу погостювати, а сам поїхав у відрядження. А я не наймалася нянькою

Такої підстави від чоловіка я не очікувала. Я й так упокорилася з тим, що двоє його дітей від першого шлюбу гостюватимуть у нас якийсь час, а він кинув мене з ними одну.

Ось так просто – приїхав, привіз дітей, сказав, що його відправляють у відрядження, схопив валізу та поїхав. Сказав, що щонайменше на тиждень, а там як піде.

Я чекаю дитину, у мене по дому гасають дві чужі дитини, і мені це все дуже не подобається. І подіти я їх нікуди не можу – їхня мама поїхала на обстеження, тож батько й забрав їх.

Я усвідомлювала, що мій чоловік має двох дітей, яких він не залишить. Розуміла, що це аліменти, зустрічі, подарунки та увага, які відходитимуть їм.

Але для себе я вирішила, що готова з цим миритися. Тільки одразу позначила свою позицію: його діти – це лише його діти, я до них жодного стосунку не маю.

Чоловік мене запевняв, що мені не доведеться з ними возитися, адже діти мають маму з татом. Він навіть не збирався привозити їх до нашої оселі.

Але то були лише слова. За пів року після весілля почалися питання “а можна діти приїдуть на свята, а можна я заберу їх до нас на дачу”.

Я була проти, у нас була домовленість, що зі своїми дітьми він зустрічається десь якомога далі від мене. Так буде спокійніше всім, і мені, і дітям, і їхній матері.

Але тиждень тому чоловік сказав, що його перша дружина має якісь проблеми зі здоров’ям, тому їй треба поїхати на обстеження, а ця справа не швидка.

Діти ж через вік одні залишатися поки що не можуть. Батьки колишньої дружини живуть далеко, до них не відвезеш, а мати чоловіка померла рік тому.

Тобто, варіант без варіантів. Батько має забрати дітей до себе. Переїхати до квартири до колишньої на час її відсутності чоловік не може, бо там мешкає її новий чоловік.

Цей новий чоловік відмовився доглядати дітей, мотивуючи тим, що поки погано їх знає, досвіду не має і взагалі працює допізна.

Та й чоловік чинив опір такій пропозиції – якийсь чужий мужик житиме з його дітьми, як це так. Це неправильно.

Тому мене активно агітували за те, щоби діти пожили тимчасово в нас. Я цього не хотіла, але розуміючи, що становище дуже складне, погодилася.

Але я думала, що чоловік сам займатиметься своїми дітьми, тому що я з ними навіть не знайома, до того ж вагітна я і здоров’я іноді підводить.

А чоловік вчинив як свиня. Привіз дітей, а потім оголосив, що його відправляють у відрядження. Зібрав речі та поїхав, тільки ручкою помахав.

– Ну що ти злишся? Така ситуація склалася. Я постараюся якнайшвидше повернутися, – співав у слухавку чоловік.

А я кипіла від злості. Діти сахаються, бо їм все чуже і мене вони не знають. У садок їх возити дуже далеко, тому вони цілий день вдома.

Два дні пройшло, а в мене вже голова обертом. І зробити нічого не можна. А що тут зробиш? Кинути двох маленьких дітей та поїхати до мами?

Відвезти їх до чоловіка, який живе з їхньою матір’ю? Зателефонувати та висмикнути з обстеження маму дітей? Усі ці варіанти не підходять.

Намагаюся тримати себе в руках і не зриватися на дітей, вони ні в чому не винні. А ось з приводу чоловіка вже думки про те, щоб зробити його вкотре колишнім.

Він мене обдурив, я впевнена, що про відрядження він знав заздалегідь, просто мені не хотів говорити. Просто поставив перед фактом, коли не рипнутись вже було.

Я в сказі, але не знаю, як поводитися далі?

КІНЕЦЬ.