Чоловіку на його ювілей я подарувала добротний подарунок – пательню, на ціннику якої була цифра – 1800 грн.

– Тільки про себе все життя і думала. Невже Валера не заслужив від тебе навіть сорочки чи спортивного костюма, який в нього ще зі студентських років, – сказала свекруха, коли ввечері забігла на каву і привітати сина очі в очі.

– Головне, щоб ти був здоровий, а решта у тебе буде, бо ти розумничок і на це заслуговуєш, – сказала свекруха, вручаючи Валері пакет з “мильним набором”.

Ну стратилася, хоч здачу давай, я вам кажу.

– А ти що моєму сину подарувала? А ні, давайте, хваліться, – сідаючи на кухонний куток сказала Валентина Іванівна.

Я без слів показала на пательню, яка красувалася на випуцуваній плиті.

Коли ми з Валерою зустрічалися, я не зважала на його скупий характер. Думала, що економний хлопчина, буде все в сім’ю.

Квіти не дарував, бо зів’януть, шкода грошей. Морозиво ми купляли в супермаркеті по акції.

Пам’ятаю, як ми гуляли по набережній, а там стояли такі возики з морозивом. Воно дорожче, але дуже смачне.

Валера спитав ціну, а після почутого, взяв мене за руку і повів до супермаркету.

– Ще ми тільки їм виручку не робили.

Не знаю, чим я думала, але ми таки відгуляли весілля.

Дні народження ми не святкували, як і іменини. Коли появились діти, те саме, бо все це даремна трата грошей.

– Я краще продуктів додому куплю, аніж в тому ресторані потрачу, – говорив Валера.

З подарунків за все спільне життя я отримала електричну м’ясорубку, бо Валера любить котлети з домашнього фаршу, і меблі, які ми міняли, враховувались до подарунків.

– А що ти мені подаруєш на тридцятип’ятиріччя?

– Як, я ж вже тобі подарував! Столик же місяць тому нам привезли у велику кімнату.

Так, в нас своя квартира, яку ми гарно облаштували, але в мене таке враження, що я для чоловіка ніхто, він краще до хати щось купить ніж мене ощасливить.

Ось на його день народження я й купила йому в якості подарунку пательню, про яку мріяла, а Валера казав, що це дуже дорого.

Але свекрусі не сподобалося, бо подарунок скоріше не Валері, а мені.

– Ти про нього геть не дбаєш, – сказала мені свекруха.

Але я уваги не звертаю, бо знаю, що чоловіка не змінити, ось і даю собі ради, як можу.

А ви б жили з таким скупим чоловіком? І як би ви реагували на такі причіпки свекрухи?

Джерело