Ми з чоловіком познайомилися два роки тому в компанії спільних друзів, а нещодавно одружилися. Почали жити разом ми лише після весілля, тож не знали, що таке побутові проблеми. Але з недавніх пір у мене почали розплющуватися очі.

Мого новоспеченого чоловіка не можна назвати жадібною людиною. Він завжди дарував мені подарунки, платив за мене у ресторанах та запрошував у спільні поїздки. Щоправда, організувати весілля у фінансовому сенсі нам допомогли батьки. Але в іншому у мене не було сумнівів, що проблем у нас ніколи не буде.

Але, мабуть, на подарунки та походи до ресторанів у нього грошей вистачало. А ось взяти мене на повне забезпечення він не міг. Тому я зрозуміла, що домогосподаркою я не стану, треба продовжувати працювати.

Загалом моя робота мені подобалася, хоч приносила і не багато грошей. Я викладала іноземні мови онлайн. Вільний графік, не потрібно їздити в офіс, та ще й справа улюблена. Коротко кажучи, я була не дуже засмучена тим, що мені доведеться працювати.

Однак у якийсь момент усе почало розвиватися не за планом. Але в хорошому значенні цього слова! Моя робота пішла вгору. Загалом я викладала трохи більше як рік, але саме на той момент відчула справжній успіх. Від учнів не було відбою. Записувалися навіть охочі з інших країн! Я підняла цінник на свої послуги, але навіть з огляду на це мій розклад був досить завантажений.

Спочатку я планувала просто підробляти, щоб нам із чоловіком вистачало на життя. Загалом я була не проти займатися будинком, господарством, а в майбутньому – дітьми. Але не використати такий шанс було б просто безглуздо! Тож я із головою пішла в роботу.

Я відчувала, що чоловіка починало це напружувати. Не таким він уявляв сімейне життя. Приходячи додому з роботи, він хотів бачити гарячу вечерю та ідеально чисту квартиру. Ну а я в чому винна? Ніхто не знав, що в мене на роботі все так складеться. Та й він не дуже прагнув шукати способи заробляти більше, ніж тоді.

І ось нещодавно скандал зрештою стався. У мене було саме групове заняття з учнями на гучному зв’язку, а чоловік повернувся додому з роботи. Як завжди, не побачивши на столі жодної страви, він почав з особливим роздратуванням ходити по квартирі туди-сюди та голосно кидати свої речі. Коли я закінчила конференцію, одразу ж звернулася до нього:

– Ну, і що ти тут за показові виступи влаштував? Ти не бачив, що в мене конференція з учнями? – Досить емоційно запитала я.

– Наталка, скажи мені, будь ласка. Я хоч раз, повернувшись із роботи, накритий стіл побачу? Ти ж увесь день вдома просиділа! Ну, хоч щось можна було приготувати? – нервував він.

У мене округлилися очі від такого нахабства! Цілий день просиділа вдома? Як таке можна сказати? Він же чудово знає, що я цілими днями працюю! До речі, щоб заробити грошей на наше спільне життя. А не собі на діаманти.

– Ну от коли ти зароблятимеш стільки, щоб найняти хатню робітницю, тоді й побачиш накритий стіл з широким асортиментом страв, – суворо відповіла я.

Він нічого не відповів, а тільки пішов до іншої кімнати та грюкнув дверима. До кінця дня ми з ним не розмовляли. Наступного дня він поводився так, як наче нічого не було. Вже не знаю, чи зрозумів він свою неправоту, чи вирішив закинути цю проблему в довгу скриньку.

Так ми й продовжили жити у цьому форматі. Я багато працюю, на господарство просто не вистачає часу. Заробляю я вже більше за чоловіка, до речі. Мені здається, він із цим змирився. Але я впевнена, рано чи пізно ця проблема знову стане дуже гострою.

Я не розумію одного, коли це чоловіки вирішили, що побут тільки жіноча справа? Чому доросла людина не може подбати про те, чим вона буде вечеряти? Чому чоловікам складно закинути речі в пралку? Чому жінка яка теж працює, втомлюється повинна вдома не відпочивати, а як мінімум думати, що приготувати, а як максимум ще й прибирати оселю!

Можу сказати одне, що зараз ми з чоловіком пливемо за течією. В нас нема якихось складних питань, щоб їх вирішувати, нема дітей. Але з появою проблем, чоловік, мабуть, не впорається і все знову повинно лягти на мене. Я не хочу тягнути все на собі.

КІНЕЦЬ.