У моїх батьків зараз складна ситуація, треба допомагати грошима, щоб зробити батькові операцію та поставити його на ноги. Для мене все очевидно – треба допомагати, це ж батьки.

А ось у мого чоловіка, як виявилося, зовсім інша думка щодо цього. Проблеми “моєї родини” його не хвилюють, і в чомусь обмежувати себе заради допомоги їм він не хоче.

З Єгором ми одружилися шість років тому. В нас вже є дочка і з декрету я вже вийшла, зараз Валі вже п’ять років, вона чудово ходить у садок і майже не хворіє. А ми із чоловіком працюємо, щоб забезпечити їй світле майбутнє.

Живемо у квартирі чоловіка, яка належала йому ще до весілля. Нещодавно нарешті зробили в ній ремонт, який давно просився, але все відкладався з низки об’єктивних причин.

З батьками по обидва боки відносини склалися нормальні. Ніхто нікого життю не вчив, ніс не задирав, у чуже життя лізти не намагався.

Батьки чоловіка два роки тому продали все майно і перебралися ближче до рідні в іншу область, а мої залишилися поряд, тому ми спілкувалися з ними набагато частіше.

Поки я була у декреті, батьки нашу молоду сім’ю добре так підтримували. Ми не знали, що таке проблеми із грошима.

Продуктами нас забезпечували, а на решту цілком вистачало однієї зарплати чоловіка. Мої мама і тато не бачили в такій допомозі нічого соромного і ніколи не клювали зятя на тему забезпечення сім’ї.

Близько пів року тому з татом трапилося нещастя – його пограбували та при цьому нанесли сильні тілесні ушкодження. Те, що він вижив, — велике диво.

Якби випадкові перехожі пройшли повз або знайшли його на півгодини-годину пізніше, то можливо б не врятували. Нападника так і не знайшли, але найгірше, що батьку потрібне дороге лікування, операція та реабілітація.

Мама продала все, що тільки спромоглася, зняла всі гроші з усіх карток, зібрала борги, але потрібна сума все одно ніяк не набирається. Кредит їй не надають, бо вже багато набрала. Доводиться збирати кожну копійчину.

Свекри, коли дізналися про нещастя, подзвонили поспівчувати, сказали, що хотіли б допомогти, але через переїзд у них самих поки що ніяких зайвих грошей немає, все пішло на облаштування на новому місці. Але деякі гроші все-таки прислали, за що їм дуже дякую.

Мені найбільше хотілося піти з роботи та постійно бути поруч із мамою та татом, перериваючись лише на турботу про дочку. Але я розуміла, що то не варіант. Потрібно працювати, потрібні гроші.

Чоловік у цій ситуації був якось осторонь. Начебто і співчуває, і підтримує, але активно ні в чому не бере участі. Мені ніколи було проводити глибинний аналіз його поведінки, моє життя складалося з роботи, домашніх справ, дитини, лікарні та мами. Решта за залишковим принципом.

Щомісяця я відкладала гроші для батька. Чоловік вносив свій внесок, але він був набагато скромнішим, ніж я передбачала. Єгор розводив руками – криза, контрактів менше, премію урізали.

І я йому вірила, адже не міг мій коханий чоловік не розуміти, що я не на шубку собі гроші збираю, а на операцію, яка повинна повернути до нормального життя мого батька.

Про те, що він не розуміє всю серйозність ситуації, я дізналася після того, як мій благовірний купив собі квадрокоптер. Серйозна дорога модель, на яку він облизувався вже давно. Вона нам і за найкращих часів була не по кишені, а зараз, коли я рахую кожну копійку, так і зовсім.

Я постаралася стримано поцікавитися, звідки такі кошти на подібні іграшки, на що чоловік спокійно відповів, що сам накопичив, без кредитів. Просто відкладав із зарплати. Від цієї простоти я була в шоці.

– Ти ж знав, що я кожну копійчину збираю для того, щоб допомогти батьку. Ти знаєш, як там все серйозно! І замість допомоги ти купуєш собі марну іграшку? – Я дуже намагалася не перейти на крик, щоби не лякати дочку.

– Я віддавав тобі майже всю зарплату, залишаючи собі набагато менше за те, що планував. Хоча з якої радості я маю у всьому собі відмовляти через проблеми твоєї родини? – обурився чоловік.

Моєї родини!? Дуже цікаво, а головне одразу зрозуміло його ставлення до цього всього. Там моя сім’я, яка його не стосується. Це він ще подвиг зробив, що взагалі якихось грошей дав, зважаючи на все.

А я б заради його батьків (дай боже, щоб вони ніколи не опинилися в подібній ситуації) як муха в окропі крутилася б, так само як і заради своїх. Просто тому, що це найближчі люди моєї коханої людини.

Швидше за все, я подам на розлучення. Після такого ставлення до таких речей я не впевнена, що хочу прожити із цією людиною все життя. Хто знає, може мої проблеми його теж не стосуватимуться, якщо раптом трапиться горе.

КІНЕЦЬ.