Я зараз на батьківські збори, — зателефонував чоловік, — буду до дев’ятої години. Не готуй нічого! Давай вечерю замовимо?

Я погодилася на готову їжу, завершила розмову і полізла в додаток, щоб зробити замовлення, а паралельно, сварила поганими словами нашу дорогу колишню дружину.

Вона ж живе навпроти школи, невже важко самій сходити? Ну звичайно, початок навчального року, гроші збиратимуть, а в неї звідки вони, якщо роботи немає?

Лариса ніколи не працювала. Відразу, після школи, вона вийшла заміж, дитина з’явилася, тож і засіла вдома.

Навіть після розлучення пошуками робочого місця не стурбувалася, живе на аліменти, та подачками від рідні.

Гаразд, дідько з нею, не хоче людина працювати, буває! Але ж, якщо вдома сидить, то чому дитиною зайнятися не хоче?

Син чоловіка, у свої десять років, зовсім непристосований до будь-якої праці! З навчанням також повний швах! Репетиторів чоловік сплачує за два предмети – математику, та англійську.

У другому класі він трохи на другий рік не лишився. Коли чоловікові зі школи зателефонували, він за навчання хлопчика взявся особисто! Але, пробіли в знаннях суттєві, тому все ще надолужити не можуть.

І з репетиторами біда! Репетитори теж у районі колишньої дружини живуть, але вона дозволяє синові їх прогулювати.

Коли їй потрібно, щоб дитина в магазин сходила за солодощами, вона його відправляє, і начхати, що на дитину репетитор чекає!

Заняття оплачені, платить не вона, перерахунок роблять тільки через хворобу. Прогули, з забаганки батьків, не вважаються поважною причиною для повернення коштів за пропущене заняття. Добре влаштувалася!

Сина Лариса нам не віддає, бо вважає себе великою матір’ю! Вважає, що у нас хлопчику буде погано? А я думаю, що вона просто не хоче втратити вісім тисяч гривень, бо це дуже пристойні для нашого регіону аліменти.

У мене до одруження, після іпотечного платежу, трохи менше залишалося, на все вистачало, ще й гроші примудрялася відкладати!

Ну а ще, живе Лариса у квартирі мого чоловіка, і житиме лише за умови спільного проживання з дитиною. Сумніваюсь, що чоловік дозволить одній Ларисі жити у його квартирі! Воно їй треба, всього позбутися?

Чоловік приїхав з батьківських зборів о пів на десяту, в пробку, що утворилася через аварію, потрапив. Гроші здав і до фонду класу, і на випускний з початкової школи по дві тисячі зібрали. Поїли, почали до сну готуватися, розмовляли.

– Шкода, що одружився я з Ларисою, з кожним роком все більше шкодую! Їй на все начхати, аби шлунок набити, більше інтересів ніяких немає. Може, відсудимо сина?

На жаль, Лариса шкідливих звичок, окрім обжерливості, дармоїдства та жебракування, не має! Жоден суд її без дитини не залишить через непомірний апетит!

І сам чоловік так вчинити не зможе, він бачить, як дитина любить матір. Звісно, на чоловіка іноді накочують думки, що треба забрати сина, але він цього ніколи не зробить! Тож, питання було риторичним!

Думаю, нам треба про свою дитину замислитись! Тоді у чоловіка і любов до сина зменшиться, і грошей на Ларису менше йтиме. А якщо чоловік від мене піде, як від Лариси, то я не пропаду!

Іпотека виплачена, зарплата у мене нормальна, гроші на чорний день відкладено. Мені скоро тридцять п’ять, час уже! Чому б і ні?

Зранку ж запишуся до лікаря для планування дитини! Недовго Ларисі залишилося бути монополістом! А що, маю право, і дуже хочу свого малюка!

КІНЕЦЬ.