– Слухай, а ти точно мій чоловік? — я з підозрою розглядала Василя, який повернувся додому майже опівночі.

– Не зрозумів… — сказав він заплітаючимся язиком. Це що за прикол?
– Тебе як звати? — різко запитала я, і чоловік автоматично відповів:
– Вася.

– Прізвище!
– Сердюк, — знову відповів він, потім схаменувся. Машко, вистачить мені допит влаштовувати…

– Стоп! – вигукнула я. Мій чоловік ніколи не промовляв таких слів!
Я, раптом схопила його за грудки, й затрясла щосили.

– Ти куди подів мого чоловіка, лайно! Думаєш, я фальшивого чоловіка від справжнього не відрізню?
– Ти чого, Маша, збожеволіла! — злякався чоловік. Що з тобою? Це я, Вася…

– Мій Вася ніколи не приходить пізно додому! — я продовжувала трясти його, і він ледве від мене відчепився.

– Маша, у нас була важлива нарада … – зітхнув чоловік, намагаючись не дивитися мені в очі. Дуже важлива нарада…

– Не вірю! На нарадах міцне не жеруть! Швидко показав свій паспорт, або я викликаю поліцію!
– Паспорт! Ти чого, Машенька? У мене немає з собою паспорта. Він же вдома!

– У шафці! Де ще йому бути?
– У якій ще шафці? Знову прокол! Мій чоловік ніколи не називав шафу шафкою!

– Куди ти подів мого чоловіка? Зараз я візьму шаблю дідуся… — і тут я пішла до килима на стіні, де гарно висіла справжня козацька шабля, — і ти сам мені в усьому зізнаєшся.

– Машенько! – заволав чоловік. Може, краще викликати поліцію! Нехай вона розуміється.
– Роздягайся! — наказала я, покинувши поки що шаблю висіти на килимі.

– Навіщо? — здивувався він.
– Проводитиму впізнання. І дивись у мене! Якщо ти обманюєш… Адже я знаю у чоловіка кожну родимку. До речі, ну, скажи, у тебе на спині скільки родимок?

– Звідки я можу це знати, — витріщив він очі. Я ж на свою спину жодного разу не дивився! Лише через дзеркало. У ванній кімнаті. А там, коли миєшся, завжди воно спітніле.

– Одні проколи, — посміхнулася я хижо. Роздягайся, говорю! Чого застиг?
Він поспішно став стягувати з себе одяг, плутаючись у рукавах та штанинах.

– Нижнє знімати? — спитав він, важко дихаючи.
– Не треба. Ану, покружляй…

– Навіщо? Мене ж знудить!
– Кружляй, кажу!

Він, як ялинка, закружляв навколо своєї осі, та мало не впав. Гаразд… Останнє тобі випробування… – Скажи мені кодове слово!

– Яке ще кодове слово? – злякався він.
– Слово, яким ти назвав мене, коли робив мені пропозицію! Пам’ятаєш?

– Ти що, здуріла! Хіба пригадаєш таке за десять років?
– А справжній чоловік згадав би…

– Машенько, спитай щось простіше!
– Ну, гаразд… Говори тоді пароль від своєї зарплатної картки!

– Оце я пам’ятаю, — зрадів чоловік, і автоматично назвав пароль.
– Начебто переконав… — поблажливо сказала я. А тепер марш у душову! Сьогодні спатимеш на дивані!

– Та хоч на килимку, — радісно вигукнув Василь і побіг змивати сьогоднішні гріхи.

А я дістала свій мобільний, і швидко записала в «нотатки» пароль від пластику чоловіка – поки не забула…

Тож, шановні, поділилася з вами жіночою хитрістю: шлюб врятувала, чоловіку мізки вправила, ще й грошима розжилася, ще й не на один день! Тож, будьте мудрішими! То, як прокоментуєте мою витівку?

КІНЕЦЬ.