— Марійко, – телефонує Марії Олексіївні давня приятелька, – щось давно тебе не видно? Чи ти на мене ображаєшся? Давай підемо у сквер, прогуляємося, новини одне одному розповімо. А то й на чай до мене заглядай.

— Ні, Тоню, – відповідає Марія Олексіївна, – справ багато, не піду. Та ні, що ти, ніякої образи в мене на тебе немає. Та й за що? Просто щось усе ніколи мені, та й ніколи.

І Антоніна знає, що причина, через яку старовинна приятелька відмовляється від запрошень, зовсім не справи.

— Та які такі в неї справи? – обурюється вона, – на пенсії сидить. Квартиру Марія тепер стереже. З дому боїться вийти.

Марії Олексіївні трохи за 60. Отримує хорошу пенсію, зі здоров’ям особливих проблем у жінки немає і не було ніколи. Але з дому вона останнім часом справді виходить рідко і на дуже короткий час. До магазину добіжить і назад: боїться, хоча її не переслідують, не погрожують. А боїться Марія Олексіївна за квартиру.

— Мамо, – деякий час тому сказала дочка Анна, яка відвідувала Марію Олексіївну, – у тебе сусіди будуть нові, ремонт починають.

Марія Олексіївна, яка проводила частенько час на лавочці біля будинку, разом з усіма сусідками спостерігала, як з квартири під нею виносили те, що залишалося від колишніх власників.

— Дивись, – пліткували жінки, – навіть підлогу здерли. Усе нове робитимуть. Дошка паркетна з якогось рідкісного дерева, шпалери. Мені невістка їхню ціну назвала, то я сіла там, де стояла. Забезпечені люди. У наш час такий ремонт коштує мало не як сама їхня квартира.

— У мене, – почитає свою розповідь вже сама Антоніна, – 3 роки тому колега так потрапила: труби прорвало в неї, затопила сусідів з 4-го до 1-го поверху.

І ось саме та  розповідь Антоніни, після якої в Марію вселився великий страх.

У Алли була трикімнатна квартира в гарному районі. Від чоловіка їй за заповітом дісталися 3/5 частки, по 1/5 частини належали їй і дорослому синові Алли, він брав участь у приватизації.

Самій Аллі від її матері дісталася двокімнатна квартира у спадок, у центрі міста, спочатку квартиру Алла вигідно здавала, а потім одружився син.

— Мамо, пусти нас жити в ту двокімнатну, бабусину квартиру, – попросив Аллу син.

Але жінка йому відмовила: зароби сам, а це моє. Та ще й відчитала хлопця:

— Ти подумав, на що я жити буду? У мене пенсія на носі, грошей від здачі квартири не буде, як мені викручуватися?

Син на матір образився: не підтримала, їй гроші виявилися дорожчими за родинні стосунки.

— Сама ж ти не заробила! – дорікнув, – та квартира від бабусі, ця була батьків батька, вони тебе до себе пустили, навіть прописали, щоб ти в приватизації брала участь. А тобі для сина рідного шкода на кілька місяців позбутися частини доходу.

Син із матір’ю посварився, більше року очей не показував і не розмовляв. Алла справді невдовзі пішла на пенсію, матеріально все було непогано, аж поки в 2014 році жінка не посварилася з черговими орендарями материної двокімнатної.

— Ми домовлялися, – висловила жінка образи квартиронаймачам, – що жодних затримок з оплати не буде. А ви третій місяць платите із запізненнями. Мене ваші труднощі не хвилюють. Порушуєте домовленості? Збирайте лахи, я нових знайду. Охочих – хоч відбавляй.

Квартиранти зібрали. Вранці, не попередивши господиню, передавши ключ сусідам праворуч. А за кілька годин у Алли обірвали телефон: ви залили всіх із 4-го поверху до 1-го!

— Вони трубу гарячої води виламали! – впевнена жінка, – Спеціально, помстилися. А що я доведу? Вони ж без договору жили.

Поки Алла збиралася і летіла на інший кінець міста, минув ще якийсь час. Збиток був колосальний. Тим паче, що у квартирі під нещасливими колишніми орендарями сусіди тільки-тільки закінчили шикарний ремонт. Та ще й постраждали кілька інших квартир.

— Паркет, натяжні стелі, проводка дорога, – схопилася Алла за голову, – і на другому поверсі сусіди тільки косметичний ремонт зробили.

На біду Алли, на першому поверсі й зовсім розташовувався магазинчик побутової техніки, та ще в ньому сервісні роботи проводили. Того дня магазин був зачинений на технічний вихідний, та й інші сусіди не одразу схаменулися: хто у від’їзді, хто на роботі. Тож вода пролила всі поверхи ґрунтовно.

Квартирантів притягнути до відповідальності не вийшло: телефони вони поміняли, та й не довести, що жили, що щось спеціально виламали. Можна було б продати двокімнатну квартиру і покрити витрати, але й це був не варіант.

— Якби не було потопу, – пояснили Аллі, – то так, можливо, квартира б покрила збитки, а так… Вона зараз дуже дешево коштує. Усе треба міняти, за неї багато не дадуть.

Алла особливо сильно й не хотіла розлучатися з двокімнатною. Вирішила взяти кредит. За її розрахунками, їй легко б дали 300 тисяч, а решту візьме на себе син, він працює, йому схвалять.

— Еееее ні, – відповів син, – якщо ти пам’ятаєш, то я заробляю на свою квартиру. Ми іпотеку з дружиною платимо. Адже нам на халяву квартири з неба не падали. Тож, мати, викручуйся сама тепер.

Тоді Алла вирішила, що вона сама житиме в цій двокімнатці, а трикімнатну здаватиме і поступово гаситиме борг. Здавати трикімнатну було б реально за 20 тисяч, за років 10 можна було б розрахуватися з боргами.

Алла почала готуватися до переїзду в двокімнатну. Для початку вирішила просушити квартиру. Хтось із колишніх колег їй підсобив, підігнав їй чотири саморобні обігрівачі, які без міри жеруть електрику, а щоб вони автоматів не вирубували і рахунок за електрику не прийшов тисяч на 10 за два тижні, під’єднали їй їх повз лічильник.

Не складно здогадатися, що сталася пожежа. Від якої постраждала знову нижня квартира, де вже почали робити новий ремонт, і квартира зверху, де хтось «отруївся продуктами горіння».

Ще згорів електричний щиток на поверсі, частина під’їзду залишилася без світла. Пожежу ту по місцевому телебаченню висвітлювали – бачив особисто. За самоуправство з підключенням повз лічильник, Аллі прилетів штраф, збитки зросли. Тепер уже двокімнатною квартирою було точно не розрахуватися.

Аллу юристи переконали, що краще вирішити справу до суду, а то явно вийде дорожче. Трикімнатну квартиру Алла продала. Син, щоправда, нецензурно сказав, що Алла через свою жадібність втратила квартиру, яку давали його дідові з бабусею, але частку свою забирати не став.

Після покриття всіх збитків на ремонт їй грошей не залишилося. Алла все сподівалася, що син допоможе її зробити ремонт. Однак, той сказав, що у нього зайвих грошей немає, він і так своє віддав, щоб Алла борги закрила.

Як підсумок Алла живе на кухні своєї двокімнатної, пенсії на ремонт їй не вистачає.

— І навіщо я тоді Марійці всю цю історію розповіла, – картає себе тепер Антоніна, – сидить тепер, як собака на прив’язі, сусідський ремонт стереже.

КІНЕЦЬ.