Щоб не зчиняти бурі при онучці я схопила сумочку і вибігла з квартири сина. Мені було дуже неприємно. Я хотіла наговорити в свій захист невістці багато чого, але стрималася, за що вона мені повинна була подякувати. А вже дома, трішки заспокоївшись, я набрала сина, щоб пожалітися.

– Так, я знаю, що між тобою і Веронікою трапилося. Прошу тебе, не приходь до нас так часто.

Діаночка моя перша і поки що єдина онучка. Я так довго чекала на статус бабусі, але разом з ним прийшло і розчарування у власному сині. Вадим став на сторону дружини, що я аж ніяк не очікувала.

– Коли вже ви мене ощасливите цікавим станом?, – раз у раз питала я сина і невістку після їх весілля. Минуло вже три роки, а діти і не думали щось міняти у житті.

– Нам треба стати на ноги, – повторювала невістка, що мене дивувало.

– Ну які ноги, Вероніко? У вас є дах над головою, автівка, у Вадима гарна робота. Він зможе забезпечити сім’ю поки ти будеш у декреті. Та й я буду допомагати.

І ось одного дня, це була неділя, як сьогодні пам’ятаю, діти мене ощасливили.

Я з нетерпінням чекала появи на світ маленької крихітки.

Перші дні я в дітей мало не жила. Але скажу відверто, невістці все підходило. Я і купала Діанку і переодягала і гуляла з нею.

Невістка ж в цей час нічого по дому не робила, а просто відсипалася. Коли Вероніка годувала чи няньчилася з дитиною, я готувала їм їжу, мила, прибирала.

Я навіть не уявляю, як би невістка давала собі раду одна. Моя сваха живе в Канаді, і ще онучку на очі не бачила.

Ось тому я й думала, що Вероніка рада моїм приходам “в гості”.

Діаночці пів рочку. Я вже не так часто навідуюсь, але через день таки забігаю, бо дуже скучаю за онучкою.

– Ви для чого Діанці шкарпеточки одягли?, – почала вона з порога обурюватися, коли я завезла Діанку в колясочці з прогулянки.

– В парку вітерець. Не варто так роздягати дитину!

– Я мама Діанки і мені видніше, – захищалася невістка.

Потім були причіпки через воду, через прикорм і приводів ставало все більше і більше. Поки одного дня Вероніка прямим текстом не попросила мене приходити раз в тиждень, не частіше.

Я не хотіла біля дитини вияснювати стосунки і просто вийшла з квартири.

Дома я не могла прийти до тями. Трішки відійшовши я набрала сина.

– Вадиме…., – сказала я до нього одне єдине слово, але він перебив мене сказавши, що в курсі всього, що сталося між мною і Веронікою.

– Прошу тебе, не приходь до нас так часто. Вероніці не подобається, що ти дозволяєш собі так багато. Я підтримую дружину, тому прошу тебе не порушувати наші кордони і поставитись до цієї розмови з розумінням.

Я вам передати не можу, як я засмутилася. Я чекала від сина підтримки, натомість отримала ось таку віддачу.

Мені мало одного дня на тиждень, щоб бачити онучку. Я так довго на неї чекала.

Але я не розумію чуму Вероніка така? Я їй лише допомагала. І взагалі, думаю, вона б без мене не впоралася.

Я таки маю надію, що невістка попросить в мене пробачення і все стане як було.

А якби ви реагували на такі вчинки дітей?

Джерело