Скандал у нас із Сергієм знову почався на рівному місці. Останнім часом для нас це стало звичною справою.

У шлюбі ми перебували близько семи років. Ми вже встигли придбати іпотечну квартиру, і у нас вже був п’ятирічний син.

Якщо на початку сімейного життя стосунки у мене зі свекрухою були хороші, то з появою Костянтина вони сильно погіршилися.

Валентина Миколаївна вважала своїм обов’язком вчити мене життя і тому, як правильно доглядати за дитиною. Я спочатку стискала зуби та мовчала, а потім перестала стримуватись, і почала огризатися.

На цьому ґрунті між нами стали виникати сварки на порожньому місці, в яких, мимоволі, опинився і Сергій. Валентина Миколаївна щоразу скаржилася синові, що я з нею не церемонюся.

– Твоя дружина на мене взагалі не зважає! Як так можна? Я ж твоя мати! – голосила жінка, тим самим тиснувши на Сергія, і змушуючи його приймати якісь рішення. – Я й онука через неї майже не бачу…

– Я поговорю з Веронікою, – щоразу обіцяв їй син, але нічого не міг зробити, бо натиснути на мене у нього не виходило.

Я гостро реагувала на розмови чоловіка про Валентину Миколаївну.

– Вона не може мовчки приїжджати до нас, а постійно вчить мене життя, – відповідала я на звинувачення.

– Потерпіти не можна? – сердився на мене Сергій. – Некрасиво з твого боку так поводитися.

– Як я поводжуся? Краще б ти про це зі своєю матір’ю поговорив, — пробурчала я у відповідь.

Проте чоловік не здавався, і продовжував тиснути на мене. Як відомо, вода й камінь точить…

Ближче до Нового року я здалася, і таки пішла назустріч чоловікові, пообіцявши, що спробую налагодити контакт із Валентиною Миколаївною.

– Тоді я запрошу маму до нас на Новий рік? – Запитав у мене Сергій. – Думаю, вона буде дуже рада.

Валентина Миколаївна жила в сусідньому місті, відстань до якого складала лише двісті кілометрів.
Бажаючи повідомити радісну новину якнайшвидше, чоловік зателефонував матері.

– Мамо, приїжджай до нас на Новий рік! – запросив Валентину Миколаївну Сергій.

– На Новий рік? – задумливо перепитала мати. – А як же Вероніка? Не думаю, що вона буде рада.

– Вона сама і запропонувала цю ідею, – радісно повідомив Сергій. – Мамо, ти тільки менше чіпляйся до неї, щоб зайвий раз не провокувати сварку.

– А я що? Я завжди готова на мирову піти, – захихотіла Валентина Миколаївна.

– Приїдеш, значить? – з надривом перепитав син. – Тоді ми на тебе числа тридцятого чекаємо?!

– Ну так, – задумливо промовила вона.

Однак частіше дзвонити до Сергія після цього Валентина Миколаївна не стала. Вона ніби, навпаки, уникала зайвих розмов, та обговорення Нового року, і син не міг не звернути на це уваги.

За тиждень до свята чоловік вирішив ще раз поговорити на цю тему з матір’ю.

– Мамо, ми ж тебе чекаємо до себе? – уточнив Сергій. – Наша домовленість у силі?

– Ні, синку, ти на мене не чекай, – несподівано схлипнула у слухавку Валентина Миколаївна. – Я не приїду.

– Чому? Ти не хочеш їхати, чи маєш якісь справи? – занервував чоловік.

– Справа не в мені, а – у твоїй дружині. Вероніка сказала мені, що якщо я приїду, вона тебе вижене з дому. Я не хочу стати причиною вашого розладу. Не хоче вона зі мною спілкуватися, і не треба, – з надривом промовила мати.

Сергій відчув, як його ноги затремтіли. Він повірити не міг у те, що дружина знову все зіпсувала.

Розлючений чоловік почав запевняти Валентину Миколаївну, що обов’язково все залагодить.

– Не треба, синку. Ти Вероніці, будь ласка, взагалі нічого не кажи, а то вона відпиратиметься, і ви посваритеся все одно, – жалібно попросила мати. – Обіцяй?

Сергію нічого не залишалося, як пообіцяти, що він нічого не скаже Вероніці. Насилу чоловікові вдалося стримуватися і вдавати перед дружиною, що нічого не сталося.

Однак, чим ближче було свято, тим сильніше Сергій не міг тримати себе в руках. Сварки між подружжям спалахували майже кожен день, і Вероніка не могла зрозуміти їхньої причини.

За три дні до Нового року вона вирішила уточнити у чоловіка, чи приїде до них Валентина Миколаївна.

– Ти ж сама знаєш, що ні! – Рикнув на мене Сергій.

– Звідки мені знати? – посміхнулася я, яка навіть була трохи рада тому, що свекруха не приїде і не доведеться, заради чоловіка, через силу посміхатися.

– Ти ж сама її змусила скасувати подорож! – обурено промовив чоловік.

– Я змусила скасувати? Яким чином цікаво? – процідила я крізь зуби.

– Не знаю яким, тобі краще знати! Дзвонила ти їй, чи писала, – з роздратуванням пробурчав Сергій.

– Сергію, ти про що говориш? Я з твоєю мамою взагалі не спілкувалася, – я безневинно закліпала очима. – Може ти мені поясниш, у чому річ?!

– Ну, як не спілкувалася, коли мені мама сказала, що ти заборонила їй приїжджати до нас, і навіть погрожувала вигнати мене з родини? – обурено відповів чоловік.

– Я? Повна маячня! Можеш переглянути мій телефон, я з Валентиною Миколаївною давно не спілкувалася, – дружина простягла Сергію свій смартфон.

– Ні, не буду я нічого перевіряти, – пробурчав він, але вже не з таким затятим запалом. – Як це може бути?

– Не знаю. Подзвонімо Валентині Миколаївні, та проведемо очну ставку? Нехай скаже, коли я таке говорила взагалі! – Почала напирати я на чоловіка.

Сергію нічого не залишалося, як набрати номер матері, але коли та дізналася про причину дзвінка, тут же його скинула.

Чоловік кілька разів спробував знову до неї додзвонитися, але Валентина Миколаївна слухавку більше не взяла.

Після цього Сергій зрозумів, що мати його обдурила, і Вероніка ніяк не загрожувала їй, з приводу приїзду.

Причина вигадки Валентини Миколаївни стала відома буквально за кілька днів, коли вона у новорічну ніч привітала сина відеоповідомленням.

Тоді й з’ясувалося, що мати зовсім не планувала приїжджати до нас, бо зібралася зустрічати Новий рік із сусідкою, та її компанією.

Однак, попри це, я заявила чоловікові, що не хочу більше бачити свекруху, яка мене обмовила.

Шанс налагодити стосунки між нами був втрачений з вини Валентини Миколаївни, яка не надто й засмутилася з цього приводу.

А мені цей випадок не дає спокою! Невже матері можуть так поводитися, стосовно своїх дорослих дітей? Мені здається, кожна мати воліє бачити свою дитину щасливою!

Як можна так поводитися? Про які взаємовідносини з цією недолугою жінкою може йтися? Я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.