– Поки мій син з тобою не почав жити, то виглядав, як людина. А з жінкою під боком, він схожий на того, хто по смітниках риється, – сказала мені свекруха, як ми з нею залишилися наодинці.

Зі своєю свекрухою всі ці п’ять років, що ми з Романом в шлюбі, в нас нейтральні відносини. Я до неї не чіпаюсь, а вона до мене.

В село до свекрів я їздити не люблю, бо там немає належних умов.

Не скажу, що я велика пані, але для мене це важливо, щоб прокинутись зранку і зайти у ванну кімнату, привести себе в порядок. В них цього немає, як і належної кухні, тому навіть їсти я там нормально не можу.

Але на Трійцю прийшлось поїхати, ще й з ночівлею.

На Зелені свята, так в нас ще називають Трійцю, в селі чоловіка ходять по кладовищі. В мене, наприклад, де бабуся жила, на наступну неділю після Великодня. Але це добре, що в різні дні, бо ми разом можемо і в мене побувати і в Романа.

Коли я познайомилась з Романом, він жив з батьками. І скажу відразу ж, стиль одягу у мого майбутнього чоловіка був доволі дивний. Ну самі розумієте, що мама сказала, те й куплялася. А смак в мами ще той…

Він ходив у всьому класичному, як ті “чоловічки”, що з книжечками в парках стоять, ну, ви зрозуміли кого я маю на увазі. В його гардеробі не було ні спортивних штанів ні навіть джинсів.

Так йому мама якось внушила, що це гарно і Роман на роботу їздив в місто, як наречений 90-х.

Я, звісно, все змінила під себе. На даний час мій чоловік красивий і стильний, на якого любо глянути.

Ніколи мені свекруха на це не жалілася. А ввечері в суботу, коли Роман пішов за зеленню, щоб подвір’я прикрасити, свекруха не стрималася.

– Що ти з мого сина зробила? Він на того, що по смітниках риється схожий. Ти тільки глянь на його футболку. Я мовчу вже, що в таке свято як Трійця треба було йому сорочку одіти, так ти ще й не попрасувала ту футболку. Її наче щойно з пральки витягли, як і ті штани, що навіть кісточки не прикривають. Про шкарпетки, яких не видно, то я взагалі мовчу.

– Валентино Іванівно, а мені подобається його такий європейський стиль. Не вам з ним жити, а мені.

– Та я нічого не кажу, Наталю, але в село могла б його і гарніше одягнути. Що люди про нього в церкві подумають? А точніше, про тебе, бо ти його так зладувала. Як не крути, а коли він біля мене жив, то виглядав солідніше, а тепер, як пацан якийсь.

Я Роману нічого не говорила про нашу розмову з мамою. Але так мені дивно. Ну ніби ще молода моя свекруха, а таке чудить, що описати важко.

А як би ви на таке реагували? Я зі свого боку просто скорочу візити до цієї родини… А що б зробили ви?

Джерело