Свекруха у мене жінка дивна, про що я знала завжди. І те, що у неї син – це єдиний сенс життя, я теж знала чудово. Але думала, що онук, тіло від плоті її сина, якось буде близьким до її серця.

Мені це здалося. Свекруха як була зациклена тільки сином, так і досі нічого не змінилося. Окрім мого ставлення до цієї жінки та того, що до нашої оселі вона більше не заходить.

Коли свекруха шалено любить свого сина, з нею неможливо мати добрі стосунки. Ти за будь-якого розкладу будеш загарбницею, яка увела її золотого хлопчика.

Цю істину я перевірила на собі. Скільки сил свекруха доклала, щоб ми навіть до РАГСу не дійшли, навіть згадувати не хочеться. Старалася людина щосили.

Вона і мене на конфлікти провокувала, щоб потім зі сльозою в голосі запитувати “як ти можеш дозволяти так розмовляти з твоєю матір’ю”.

І маніпулювала здоров’ям, піднімаючи чоловіка серед ночі через вигадані серцеві напади та тиск, що раптово підскочив.

І на жалість давила, лякаючи, що вирощувала кровиночку, а він її одну на старості років кидає. А їй, бідній, залишається тільки лягти та померти на місці.

Для мене все це було дуже дико. Вона ж мусить розуміти, що все життя син біля її спідниці не просидить, йому потрібна своя сім’я, свій дім. На що людина розраховувала?

Але попри всі спроби свекрухи, ми одружилися та живемо разом. Нещодавно ось у нас зʼявилася дитина. Я думала, що поява онука здвине фокус уваги, але помилилася.

Свекруха онуком не цікавилася. Її більше хвилювало, чи висипається її син, адже зараз у будинку крикливе немовля. А якщо не висипається, він може переїхати до неї, у неї тихо і спокійно.

Дякувати богу, я вийшла заміж за адекватного чоловіка, який на таку мамину пропозицію відповів відмовою, заявивши, що це і його дитина теж взагалі.

А ще мама чоловіка зачастила до нас у гості. Я думала, що це через онука. Адже що не кажи, а немовля – просто копія чоловіка у дитинстві, я фотографії бачила.

Але свекруха приходила не до онука, а до сина, просто знайшла пристойний привід, не більше. Ну і для того, щоб черговий раз тицьнути мене носом у те, що я погана господиня і ні з чим не впораюся.

Коли вона прийшла востаннє, чоловіка вдома не було, він затримувався на роботі. Свекруха виявила бажання його почекати у нас.

У мене ж якраз був важкий день, син із рук злазити не хотів ніяк, тільки його покладеш у ліжечко, одразу починається крик.

У мене вже й руки відвалювалися, і спина, а ще треба було в прання все закинути та приготувати вечерю. Допомога мені явно не завадила б.

Але свекруха сиділа на кухні та пила чай, ігноруючи мої прохання. Тоді я вирішила просто всунути їй онука, все одно сидить і нічого не робить.

Я розуміла, що вона не буде в захваті, але такої реакції не чекала. Вона відштовхнула дитину, ніби я їй хворого на сказ опосума простягла, а не рідного онука.

– Що ти мені немовля даєш? Я до сина в гості прийшла, – обурилася свекруха.

Це було вже занадто. Так відпихати немовля, це скільки розуму треба не мати. Це ж дитина маленька, зрештою.

Я ледве стрималася і процідила, що відтепер у гості вона сюди не ходить, із сином зустрічається на нейтральній території, та й на онука, зрозуміло, може не розраховувати.

Мабуть, на моєму обличчі було щось таке, що зі мною свекруха скандалити не наважилася, зате одразу почала дзвонити синові та на мене скаржитися.

Але чоловік, як я вже казала, у мене адекватний. Йому поведінка мами теж здалася дивною, тому він зайняв мій бік. Тепер свекруха мене ще більше ненавидить. Але мені вже начхати. Раніше я думала, що ми ще можемо колись мати нормальні стосунки, але тепер мені просто начхати.

КІНЕЦЬ.