Мама зателефонувала незадовго до першої річниці шлюбу Юри та Алли. Юра – мій брат, Алла – невістка.

Весілля відгуляли нормально, грошові подарунки молодятам подарували. Весілля все ж таки, велике свято, не щороку буває. Усі витратилися.

Я сама одружена, теж на весіллі були гості, теж гарні подарунки дарували. Одна справа, коли весілля – можна витратитися!

Але річниці весілля у мене та мами вважаються «внутрішніми» святами, тобто, вони лише між чоловіком та дружиною.

Якщо дата кругла, двадцять п’ять чи тридцять років, то можна провести свято з розмахом.

Мама та тато перші п’ятнадцять років взагалі річниці весілля не відзначали. Коли мені було одинадцять років, я почула, як мама та тато жартували – одружилися п’ятнадцять років тому, мовляв, уже п’ятнадцять років один одному жити не дають.

Я сходила, нарвала ромашок, привітала батьків. І якось почали вони вдвох кудись ходити у свої річниці.

Ми із чоловіком річниці шлюбу відзначаємо удвох, це наше свято. Кафе, відпустка, просто торт – залежить від бажань, і поточних можливостей. Подарунки один одному, коли даруємо, коли не даруємо. По-різному буває.

Юра та Алла до своєї першої річниці шлюбу вирішили поставитися з розмахом! Юра вирішив дарувати Аллі машину, почав усіх обдзвонювати.

– Не знаю, як він хоче, але схоже, що зібрати з усіх гроші, та купити Аллі машину. Нам із батьком дзвонив, сказав, що тисяч на п’ятдесят розраховує!

– На весілля їм п’ятдесят подарували, тепер щороку п’ятдесят тисяч давати? Де тоді наші з батьком гроші на річницю? – запитала мама.

Батько маму підтримав.

– Це, як день народження, не ювілей же. Тисячі зо три можна подарувати. На ювілей більше, але не, як на весілля! Юрко перегнув, – сказав тато.

Мені брат теж дзвонив. Мовляв, так і так вирішили гостей зібрати, майже всіх, хто на весіллі був, та відгуляти.

А замість подарунків можна грошима скластися, – от і машина. Вони б ще розлучилися і знову весілля закотили, чекаючи на подарунки!

– Я шостий рік одружена, ти що мені та чоловікові на річниці дарував? – Запитала брата.
– Ви не кликали.

– За пів року шість років буде. Приходь, запрошую. Квартиру хочу, готуй гроші.
– Блін… Це так безглуздо виглядає? – засмучено спитав Юрко.

– Так.

– Тесть із тещею сказали, що гроші на машину треба було просити на весілля, а на перші роковини, зазвичай, фігню дарують.

Першу річницю весілля, вони святкувати не стали, але машину Юра Аллі подарував. Кредит узяв! Про свою безглузду ідею, запросити гостей і здерти гроші на машину, Юра дружині сказав, і про те, що ніхто його не підтримав, також повідомив.

Смішно, але в Алли щось перемкнуло, вона причаїла на всіх образу. Головне, на своїх батьків, які, судячи зі слів Юри, також на авто для Алли не скинулися – ніхто не образився!

Весілля на те і весілля. Люди думають, що один раз і на все життя витрачають багато коштів, та сил на організацію.

На весілля заведено дарувати суми, чи подарунки, більш коштовні, ніж на звичайні щорічні свята. А думати, що гості, які побували у них на весіллі, все життя зобов’язалися щорічно дарувати їм гарні подарунки, – це якесь нахабство!

Знаєте, я б з радістю підкинула братові грошенят на машину для Алли, якби вони робили такі ж, чи схожі жести для всіх інших.

Мені вони іноді навіть не в день народження дзвонять, та вітають. Про якісь подарунки не йдеться.

Якщо, припустимо, трапляється зустріч після дня народження, то якась недорога дрібничка дарується. Спеціально подарунки купуємо, якщо є запрошення.

Юра та Алла завжди відзначають свята вдвох, чи з друзями, рідню не звуть. Ми теж із чоловіком святкуємо по різному. Іноді з друзями, або вдвох, а більшість – вся рідня з нами.

А Алла та Юра, ніби, особняком тримаються. Натомість добре вигадали: на кожну річницю весілля захотіли подарунки, як на весілля! Пика не трісне? Я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.