Я без попередження опинилася в квартирі свекрухи о 9 ранку. Віра Гаврилівна відчинила збентежено двері в піжамі, на якій була не одна пляма. На кухні гора посуду, ліжко не застелене, а на дивані гора не випрасуваного одягу. – Ой, Віро Гаврилівно, так ви також не встигаєте з тим прибиранням? А в холодильнику що у вас? Пригостите чимось смачненьким, чи як і в мене, хоч шаром коти? – Я бачила як стало незручно свекрусі, тому зупинилася

– Я своїх дітей виняньчила сама. В мене їх четверо було, а ти з двома собі ради дати не можеш, – сказала мені свекруха, коли я попросила прийти хоч на годинку до близнюків, щоб я хоч голову помила.

Так, у Віри Гаврилівни четверо дітей, три сина і останньою була донечка. Всі вони народилися з різницею майже два роки. Жила вона з чоловіком хоч і одна, але неподалік жила її мама, яка їй і допомагала з малюками. Тому казати, що сама виняньчила це не правильно.

Нам же з чоловіком чотири роки Боженька дитятко не посилав, аж тут радість, в нас двійня, два хлопчики.

Я просила у Всевишнього здоров’ячка для малюків і дуже хвилювалася. Майже відразу ж я пішла з роботи, що свекрусі не сподобалося, бо так ніхто не робить і це велике навантаження на її сина.

Після появи хлопчиків на світ Віра Гаврилівна прийшла до нас десь за тиждень після виписки і то не на довго. На руки онуків вона не брала, бо дуже вже малесенькі.

– Мої ж були справжні козаки. Та твій чоловік більше чотирьох важив, а Ігорко, так взагалі, майже п’ять.

Свекруха не розуміла, що в нас двоє і вони не могли кожен важити по чотири… але я мовчала, бо думала, що хоч якось вона мені буде допомагати.

Чоловік працював понаднормово, бо гроші з появою дітей текли з хати рікою.

Мої батьки живуть в селі, тому на допомогу від них я і не розраховувала.

Час минав, хлопці підростали, а свекруха якщо і приходила, то лише щоб показати мені, яка я погана господиня і мама.

– Діти повзають по підлозі, де пилюка! Хіба це нормально? Анно, дивись які шкарпеточки у Денисика брудні. Невже важко в пральку закинути? Ой, а холодильник пустий. Чим же ти чоловіка кормитимеш, як він з роботи прийде?

І вічні шпильки в мою сторону летіли від свекрухи. То в хаті дрібки від печива, то взуття не помите, то умивальник не блистить.

Я собі цього до голови не брала, бо мала інші клопоти. Але одного разу так вийшло, що я без попередження опинилася в квартирі свекрухи о 9 ранку.

Віра Гаврилівна відчинила збентежено двері в піжамі, на якій була не одна пляма. На кухні гора посуду, ліжко не застелене, а на дивані гора не випрасуваного одягу.

– Ой, Віро Гаврилівно, так ви також не встигаєте з тим прибиранням? А в холодильнику що у вас? Пригостите чимось смачненьким, чи як і в мене, хоч шаром коти?

Я бачила як стало незручно свекрусі, тому зупинилася зі своїми висловлюваннями, хоча придертися було до чого на кожному кроці.

З того часу свекруха як приходить до нас, то мовчить, навіть якщо наступила на детальку з Лего.

Ніхто з нас не є ідеальним. Я мама двох чудових хлопчиків і так, я не встигаю все зробити по дому, але я виділяю час на ігри з синами і на чоловіка, а це найголовніше.

А ви ідеальна мама і дружина?

Джерело