У пошуках стабільної роботи я пробувала себе у різних амплуа – від офіціантки до касира, від кондуктора автобуса до секретаря офісу.

Незважаючи на такий різноманітний досвід, я все ще знаходилася у пошуках стабільної посади, коли Антон, колишній колега, запропонував мені роботу.

Він відкрив свій бізнес і потребував менеджера з продажу, обіцяючи базовий оклад плюс комісійні.

Беручи в увагу мою безробітність на той момент, я охоче погодилася.

Протягом кількох місяців все йшло добре, і я нормально заробляла, значно більше, ніж мій чоловік, який працював на будівництві. Однак добрі часи виявилися недовгими.

Антон почав наймати своїх родичів, відкривати нові відділи, які не приносили прибутку, що в результаті призвело до різкого скорочення моєї зарплати.

Я була єдиною жінкою в команді «чоловіків-начальників».

Розчарована, я вирішила поговорити з Антоном.

Він виражав свій жаль з приводу того, що дозволив своїй родині впливати на бізнес-рішення, і лише попросив мене набратися терпіння.

Однак, не витримавши зниження зарплати та динаміки на робочому місці, я вирішила звільнитися.

Чоловік був незадоволений моїм рішенням, критикуючи часті зміни роботи і побоюючись втрати фінансового комфорту.

Незважаючи на його побоювання, я почуваюся розбитою і не наважуюсь розпочати пошук нового місця.

Але й повертатись на роботу до Антона я теж не збираюся.

КІНЕЦЬ.