Я з нетерпінням чекала виходу на пенсію, уявляючи собі спокійні дні, проведені в тиші спорожнілого будинку.

Діти виросли і роз’їхалися, а після того, як багато років тому пішов з життя мій чоловік, я дорожила самотністю.

Коли я нарешті закінчила свою трудову діяльність, радість була відчутною: я з задоволенням спала і насолоджувалася тишею, з полегшенням позбувшись необхідності працювати.

Однак мій спокій був недовгим. Незабаром після виходу на пенсію мої обов’язки змінилися, оскільки моя сім’я почала покладатися на мене у питаннях догляду за дітьми.

Спочатку дочка попросила мене доглядати хворого онука, коли він не міг відвідувати дитячий садок.

Невдовзі після цього я захворіла сама. Потім допомога знадобилася і моїй невістці, яка залишила своїх дітей зі мною, доки їздила у відрядження.

Прохання продовжували надходити, перетворюючи мій вихід на пенсію на графік, заповнений доглядом за дітьми та справами по всьому місту .

Моя пенсія, на відміну від зарплати, не покривала додаткових витрат на харчування та транспорт для онуків.

Коли моя дочка оголосила про плани працювати за кордоном, щоб придбати квартиру, а дітей залишити на цей час на мою опіку – я досягла межі.

З волі долі моя сестра з Італії, де вона прожила понад 25 років, запросила мене приєднатися до неї.

Скориставшись можливістю, я повідомила сім’ю про своє рішення переїхати та підтримувати їх з-за кордону. Життя в Італії виявилося набагато простіше.

Ми з сестрою жили в одній квартирі, я працювала прибиральницею, сама визначала графік роботи та справлялася з навантаженням без хаосу, пов’язаного з постійним доглядом за дітьми.

Я знайшла втіху в автономії та спокої свого нового життя, впевнена у своєму рішенні вибрати шлях, який нарешті дозволив мені трохи відпочити.

КІНЕЦЬ.