Невістка на мене тепер ображається, намагається через сина на мене тиснути, щоб я продовжила допомагати їй з дитиною, але не дочекається. Коли я її попросила про допомогу, то почула, що вона мені в прибиральниці не наймалася. Ну, так і я їй у няньки теж не наймалася. Тож паритету дотримано.

Я дуже намагалася на початку підтримувати з дружиною сина дружні стосунки. Жанна здавалася мені не найкращою партією для нього, але я не дозволяла собі висловлювати думку про дівчину навіть наодинці із сином. Він її вибрав, мені залишалося лише змиритися.

Але жили молоді непогано, не сварилися. Гроші, що отримали на весілля, не стали марно витрачати, а накопичували ще й взяли в іпотеку квартиру. Я подумала, що не така вже невістка і недолуга.

А за пів року, як вони взяли квартиру, невістка чекала дитину. Не знаю, чим молоді думали, але навряд чи головою. У них і так майже всі гроші йшли на іпотеку, і це з двох зарплат, а тут одна залишиться. Як вони взагалі житимуть, я не розуміла.

Складалося відчуття, що Жанна свою програму виконала – заміж вийшла, дитину виношує. А решта її не хвилює. У декрет пішла, як належить, і почала чоловіка клювати, що грошей мало.

Ну, син почухав потилицю і почав шукати більш грошову роботу. Знайшов, але біда – вона вахтова. Невістка в сльози – як вона сама буде з дитиною. Тут вони звернулися до мене.

Я вже на пенсії, інвалідність оформила, тож маю можливість приходити та допомагати невістці з дитиною, якщо потрібно. Або просто сидіти з онуком, якщо молодій мамі кудись треба буде.

На тому й вирішили. Поки Жанна виношувала дитину, моя допомога їй була без потреби, а от коли дитина зʼявилася на світ, то я до неї спочатку кожен день ходила.

“Відпустка” у мене була, коли син приїжджав, та й то умовна. Молодим то в ресторан сходити, то до друзів, то просто вдвох побути.

Мені з немовлям теж було важкувато, але я все одно “рятувала” їх, а куди подітися? У невістки рідня в іншому місті живе, допомогти, крім мене, виходить, що нікому.

Коли син був на вахті, Жанна могла завезти до мене малюка, а сама з подружками зустрітися чи в салон. Справа молода, я розумію, що і мати гарний вигляд хочеться, і коло спілкування не втрачати, тож погоджувалася. Але останнім часом від мене вони чують лише відмову.

Я примудрилася зламати руку, хоч і ліву, а все одно мало приємного. По дому я ще абияк у звичайних умовах справлялася, але тут у мене був ювілей, рідня мала приїхати, кликала всіх заздалегідь, щоб люди з інших міст могли плани підлаштувати. Вже скасовувати не стала.

Приготування на себе моя сестра взяла, сказала, що вони з її невісткою все зроблять, принесуть, допоможуть сервірувати стіл. Але ж ще прибратися треба. Протерти пил і пропилососити я і сама зможу, а ось підлоги помити вже ні, однією рукою ганчірку віджимати важко, та й не з моєю спиною так корчитися.

Попросила я здуру невістку прийти, протерти підлогу. Вона знала, що в мене перелом. То я такий потік обурення почула.

– У мене взагалі дитина маленька, якщо ви не забули! І я вам у прибиральниці не наймалася, підлогу ще мити! – обурювалася невістка так, ніби я щось непристойне їй запропонувала.

Ну, не наймалася, то добре я запам’ятаю. Підлоги мені протерла невістка сестри. Я її навіть не просила, вона сама прийшла, побачила, що треба, спитала, де ганчірка.

Сина на моєму ювілеї не було, він на вахті був, а невістка не прийшла демонстративно, мабуть, образилася, що я попросила її підлогу помити. Але і без неї свято вдалося. Мені потім сестра зі своєю золотою невісткою допомогли все прибрати, посуд намили, тож я взагалі нічого не робила, навіть незручно було.

А за тиждень приїхав син із вахти. Дзвонить і питає, чи можна мені привезти внука. Він чекав на відповідь, як і завжди, що звичайно, можна. Але я відповіла, що ні.

У мене рука зламана, зрештою. Через тиждень мені зняли гіпс, я потихеньку розминала руку. Знову дзвінок від сина.

Потішився, що я тепер із двома руками та знову – можна онука привезти. Я знову говорю, що ні.

– Передай своїй дружині, яка сама навіть зателефонувати не хоче, що я їй у няньки не наймалася. Коли не дурна, то зрозуміє, – порадила я здивованому сину.

– Що, якщо я раз у прибиральниці до вас не пішла, то й онук тепер не потрібен? – За двадцять хвилин передзвонила мені невістка.

Я навіть розмовляти у такому тоні не стала. Нехай мамі своїй такі істерики влаштовує, а мені не треба. Син потім зателефонував, запитав, чи може Жанна на мене розраховувати, якщо їй терміново потрібно залишити малюка.

Я відповіла, що якщо тільки її госпіталізуватимуть, а всі інші випадки йдуть лісом. Місяць мені вже не дзвонить ні невістка, яка дуже образилася, ні син, якому дружина, мабуть, у вуха щось наспівала. Я вважаю, що маю рацію в цій ситуації, тому на уклін до них не піду.

КІНЕЦЬ.