Через тітку розсварилася вся родина, хоча вона й намагається винуватими зробити мене і маму, нібито, вона нічого такого нам не обіцяла, це ми її неправильно зрозуміли.

А як можна зрозуміти фразу “квартира в мене пуста стоїть, пущу пожити”. Хоч у когось виникла думка, що за цю квартиру треба буде платити, як за орендовану? У мами не виникла, у мене з чоловіком також не виникла.

Але тітка доводить, що це ми самі навигадували, і ніхто у великому місті просто так нікого жити не пускає. Коротше, всі дурні, вона одна розумна.

Тітка – це мамина рідна сестра. Вона після університету залишилася жити у Києві, де батьки купили їй квартиру.

Моя мати залишилася в рідному місті, і тут їй квартиру купили. У цій квартирі досі живуть мама з татом, я там народилася і виросла.

Сама я вже другий рік одружена, живемо з чоловіком в орендованій квартирі, гроші накопичуємо, але іпотеку брати не поспішаємо, не вирішили ще, де хочемо жити.

Три місяці тому переїхали до Києва, де мешкає тітка. Ось там і почалася вся ця історія, через яку в сім’ї всі один з одним пересварилися.

Ми з чоловіком довго думали, що робити далі. Освіта у нас є, у рідному місті начебто влаштувалися, але у нас там із перспективами розвитку біда. Усі гарні місця чи не з рук на руки у спадок передаються.

А нам хотілося побудувати якусь кар’єру, чогось досягти, та й провінційне життя здавалося надто повільним. Для старшого покоління, напевно, нормально, а для молоді – справжнє катування.

Ось ми й подумали із чоловіком, що треба спробувати свої сили у великому місті. Вийде закріпитися – чудово, не вийде – ми завжди можемо повернутися до рідного містечка.

Мама під час розмови з сестрою, з якою до цієї історії цілком нормально спілкувалася, поділилася нашими планами, що хочемо виїхати у велике місто, там долю спробувати.

Але мама побоювалася, що нам там важко доведеться, бо ні житла, ні знайомих нічого немає. Все з нуля доведеться починати, а це дуже тяжко.

Тоді тітка й сказала, що може допомогти. Вона після початку повномасштабного виїхала за кордон, а її квартира стоїть закрита.

Ото тітка й сказала, що пустить нас у квартиру пожити. Про жодні гроші не йшлося. Я й подумала, що оплачуватимемо тільки комуналку.

Мене це не здивувало, бо не чужа людина пропонує, а сестра мами. Тож логічно, що родичка не братиме з нас грошей.

Ми з чоловіком звільнилися, зібрали найнеобхідніше та поїхали. Тітка як раз приїхала до Києва у справах, та квартиру нам відкрити.

Приїхали на ту квартиру, там нас тітка зустріла, почала показувати, розповідати.

– Щодо грошей – двадцять тисяч і комуналка ваша. Комуналку я буду сама сплачувати, ви мені скидайте показники лічильників та гроші на картку, – заявила вона і дивиться на нас.

Я спочатку не зрозуміла, про що мова, про які гроші. Тут тітка здивувалася, як про які. Про гроші за квартиру, яку ми зніматимемо в неї.
– Я вам що обіцяла? Що пущу пожити. Ну так платіть гроші та живіть, – пояснила тітка.

Гроші ми мали. Але якщо знімати, то ми могли б і дешевше знайти, нам такі хороми не по кишені в довгостроковій перспективі.

– Ну, якщо ні, то ні, – сказала мені тітка і попросила з речами на вихід.

Ночували ми у хостелі. Я мамі ввечері зателефонувала, все розповіла, вона також була шокована поведінкою рідної сестри. Такого вона явно не очікувала.

А ми орендували квартиру через два дні, роботу вже знайшли, живемо, звикаємо потихеньку. З тіткою я тепер не спілкуюся, мама з нею теж посварилася, та взагалі зараз уся сім’я в курсі цієї історії.

А тітка вважає, що ми самі винні, нафантазували чогось собі. Так, нафантазували, що у нас є в цьому місті рідня. Така безглузда фантазія.

КІНЕЦЬ.