У мене сім’я з двома дітьми, і ми щасливі, живучи у чудовому будинку у дачному селищі для забезпечених людей.

Мені 42 роки, а моєму чоловіку Віталіку – 44 роки.

Ми переїхали сюди, коли всиновили нашого старшого сина Андрія, дізнавшись, що ми не можемо мати біологічних дітей.

Андрій був першою дитиною, яку ми побачили в дитячому будинку – і ми відразу зрозуміли, що він і є той самий.

Через роки, доглядаючи сад, я помітила біля нашого паркану дитячу коляску.

Здивувавшись, адже у наших сусідів не було немовлят, я підійшла до неї і виявила брудну, стару коляску з дитиною всередині.

Я обережно взяла малюка на руки та віднесла додому.

Чоловік незабаром виявив невелику записку, прив’язану до руки дитини: «Я Ганна, мені п’ять місяців.

Я хочу, щоб ви стали моїми батьками, тому що моя мати не може мене забезпечити».

Вражені, ми зателефонували до поліції.

Наступні тижні пройшли, як у тумані, поки ми шукали матір Ганни, щоб отримати її офіційну згоду для нашого опікунства.

Врешті-решт нам все вдалося: ми отримали всі необхідні документи і привезли нашу маленьку принцесу Ганну додому.

Тепер наша родина повноцінна та щаслива…