– Я побачила, як син написав якійсь жінці, що він її цілує. Як виглядала картинка Аліси у цьому месенджері, я знала, і це була не Аліса! У сина та Аліси діти, я хотіла знати, що відбувається.

Залізти в телефон сина мені вдалося лише через шість днів. Прочитане привело мене в стан шоку!

Початок листування з коханкою датувався роком раніше, з повідомлень я дізналася, що коханка чекає на дитину і ставить Володимира перед вибором.

– Заявлений стан коханки, чи був, чи не був – не відомо! Проте діти сина від Аліси — ось вони, свої, рідні. Я хотіла допомогти невістці зберегти сім’ю!

Я зробила фотографії листування, і з ними прийшла до Аліси, щоб спільними зусиллями позбавити Володимира іншої жінки.

Аліса годину, якщо не більше, мовчала. Я їй каву зварила, вона одним махом вміст чашки випила і більше не ворушилася.

Відійшовши від шоку, Аліса встала з-за столу і повідомила мене, що розлучатиметься. Я спробувала вмовити невістку не поспішати, та добре подумати, але Аліса була невблаганна.

Розлучення, розподіл майна, та стягнення аліментів, відбулися.

Тепер обидва мене звинувачують! З одного боку — гонець із поганими звістками, з другого — рідного сина здала! Ні там, ні там мені не раді! А, що коханка в положенні, дійсно виявилося правдою.

Аліса живе з дітьми, Володимир — з новою дружиною та дитиною. Жодного з онуків мені бачити не дають.

Я вважаю, що моя поведінка лише прискорила розвиток подій, рано чи пізно правда все одно випливла б назовні. Єдине, чого я хотіла, це надати допомогу, та підтримку Алісі!

Мабуть, не так сильно любила, як казала, якщо боротися не стала! І від сина з коханкою нічого доброго я не бачу, хоч я і стала каталізатором їхнього нинішнього щастя.

Як собаку мене звідусіль женуть! Промовчала б, все одно стала б винною, коли все розкрилося б. Сказала, що допомогти зберегти сім’ю хотіла — винна.

Мимоволі допомогла створити нову сім’ю – все одно погана! Всі тільки мене носом тицяють, та винною вважають, а у своїх очах ні порошинки не бачать!

Син коханку завів, це він, мабуть, схвалює, не винного з себе корчить! Та й невістка не свята! Як можна було такий тривалий час зраду коханої людини не помічати?

Не повірю! Адже жінки таке мають відчувати! Чи я помиляюся? Що мені тепер робити, навіть не уявляю? Можливо хто підкаже?

КІНЕЦЬ.