Я вдячна Богу, що у свої 56 років я ще маю рідних живих батьків, турбуюся про них, допомагаю. Вони мене виховали, всьому навчили, завдяки їм я прийшла в цей світ. Тому я вважаю, що любов до батьків – природня річ, і я дуже поважаю, шаную і люблю своїх літніх маму й батька.

Але з власними дітьми у мене дуже сумна історія, я їм просто не потрібна. Мої діти мене зовсім не люблять. Навіть не поважають, я б сказала. Я їм слово – вони мені десять. Я даю їм поради у житті, а вони нарікають на те, що часи вже змінилися, і я нічого не розумію.

Мої син і дочка постійно говорять мені про те, що я виросла в селі і до міського життя так і не адаптувалася. Зовсім не розуміють, що якби не ми з батьком, то й вони досі сиділи б у селі та хвости коровам крутили.

Діти мої вже дорослі, вивчилися, працюють. Все читають в своєму інтернеті, а мене ніхто не хоче слухати. Вони чомусь не знають, що таке любов до батьків.

Дочка, наприклад, зовсім не думає про своє майбутнє, дітей. Хоч і зустрічається з юнаком, але заміж виходити зовсім не поспішає, а їм вже по 25 років. Живе на орендованій квартирі, а могла б і до нього переїхати.

Я вважаю, що спробували б вони пожити разом – швидше би зрозуміли, чи підходять одне одному. У мене свого часу такої можливості не було. Я спершу обручку надягла, а потім уже почала знайомитися з чоловіком.

А Софія не розуміє, що я їй від щирого серця добру пораду даю. Але мати для неї не указ.

Син Богдан так взагалі, слів нема. Переїхав жити до жінки, яку знає лише кілька місяців. До цього зустрічався з однією, то вона його покинула заради іншого. І Богдан не зміг надумати нічого кращого, ніж почати нові стосунки з жінкою, яка вже має свою дитину.

Я йому кажу, що він ніколи в житті не стане батьком її дитини. І чоловіком для неї не стане, хіба що раптом дізнаються, що у них буде спільна дитина. Ну, це ж правда! А він тільки й говорить, що я нічого не розумію.

Я вже зараз думаю, як ми з чоловіком будемо жити в старості, якщо у нас такі діти? Пенсії зараз справді дуже малі, навіть мізерні, копійки. Я ще працюю, але ж це вже не довго.

Тож вважаю, що вже зараз мої діти мають допомагати нам з батьком фінансово, а як їх переконати це робити – не знаю, адже нажаль, закони України такого не передбачають.

Що думаєте і що можете порадити, дорогі читачі?

Джерело