Я вже багато років живу з сім’єю у Варшаві. В нас з чоловіком свій бізнес, будиночок і двійко діточок. Але тиждень тому я з молодшим сином приїхала в Україну, щоб провідати своїх батьків, які живуть в селі. І ви знаєте, що мене сильно здивувало? Те, що мої однолітки виглядають набагато старше за мене. Спершу думала, може я перебільшую, прикрашаючи себе, але побачивши Петра, Микиту, Олега, Оксану і Катрусю, зрозуміла, що ні – не перебільшую! Зустріч з випускниками перевернула мій світ з ніг на голову

Я вже багато років живу з сім’єю у Варшаві. В нас з чоловіком свій бізнес, будиночок і двійко діточок. Але тиждень тому я з молодшим сином приїхала в Україну, щоб провідати своїх батьків, які живуть в селі. І ви знаєте, що мене сильно здивувало? Те, що мої однолітки виглядають набагато старше за мене.
Спершу я думала, може я перебільшую, прикрашаючи себе, але побачивши Петра, Микиту, Олега, Оксану і Катрусю, зрозуміла, що ні – не перебільшую.
Всі вони важко працюють в селі, їх руки і не тільки, вже не мають такого гарного вигляду. Я розумію, що майже ніхто з них не відвідує косметолога чи масажиста, про епіляцію я взагалі мовчу.
Я коли при зустрічі завела розмову з Оксаною про епіляцію, вона до кінця не розуміла, що я від неї хочу.
Коли однокласники дізналися, що я в селі, а такі чутки розходяться моментально, то відразу ж по селу “зашуміло”. Я ще не встигла чемодан в хату занести, як село гуділо від новини, що пані з Польщі приїхала дог Стефки з Петром.
Зовсім того не очікуючи ми зробили таку невеличку зустріч випускників.
Останній раз я була на рідній землі три роки тому. В нас в селі є невеличке кафе, де нас десятеро і зустрілося. (інші були зайняті).
Я була здивована від того, що всі вони виглядали щонайменше на десять а то й п’ятнадцять років від мене старшими.
Я розумію, одяг, косметика творять чудеса. Але тут в селі, більшість людей не стежать за собою.
Я коли зробила спільне фото і вислала чоловіку, він не повірив, що це мої однолітки. Більшість з них були схожі на бабусь і дідусів.
Та що казати, четверо з моїх однокласниць, а нам по сорок років, вже бабусі. Я була в подиві. Вони самі рано повискакували заміж, і те саме вчинили і їх діти.
В той час, як я ще граюсь в “ЛОТО” зі своїм п’ятилітнім сином, мої однокласники няньчать онуків. Так, в мене ще є старша дочка, але Дарині дванадцять, і до статусу бабусі мені ще далеко.
Мені було трішки ніяково, коли всі мене розглядали, як експонат в музеї, але гріхом буде не визнати, що ми дуже різні.
А як у вас з тим справи? Чи відчуваєте ви, що не схожі за віком на своїх однолітків? Чи це таке у всіх? Всі ми бачимо себе в дзеркалі молодими і красивими…