Олена стояла біля виходу з магазину і задоволено роздивлялася яскраві тюльпани в шелесткій упаковці. Дрібниця, черговий подарунок. А як радісно на душі!

Сьогодні чоловіча половина колективу весь день змагалася одна з одною, хто швидше допоможе жінці переставити важку коробку і відчинити двері.

А відразу після закінчення зміни всі зібралися в залі для спільного привітання, за яким послідувало урочисте вручення тюльпанів та іменної листівки. Але справжній фурор справив директор, вручивши кожній співробітниці гарний сертифікат у СПА-салон під бурхливі оплески.

— Оленко, ти чого зависла? Автобус піде – наступний 20 хвилин чекати на холоді! – Олену, яка прокручувала в голові приємні хвилини передсвяткового дня, висмикнула з роздумів розчервоніла від поспіху приятелька.

— А мене чоловік сьогодні на машині забере! – дівчина лукаво посміхнулася у відповідь і опустила ніс у тюльпани, хоча ті й не пахли.

— Ні-чо-го собі, – присвиснула співрозмовниця, – ну точно, свято вирішив тобі влаштувати.

— Так. Ігор сказав, що в нього для мене є сюрприз!

— Ех, а мені сюрприз тільки собака під дверима може залишити… Ну гаразд, Оленко, побігла я. Ще раз із наступаючим.

Олена подивилася вслід колезі, яка тікала. Їй стало одночасно і шкода її, яка вже 3 роки після розлучення не може знайти собі чоловіка, і радісно за себе. Вона ще не знала, що її чоловік вкладав у “Сюрприз на 8 березня” особливий сенс.

Ігор приїхав за 15 хвилин. Олена, застрибнувши в машину, приємно здивувалася вдруге, всього за останні півгодини.

Спочатку чоловік зателефонував і сказав, що забере її з роботи. Ігор працював пʼять днів в тиждень, звільнявся о 5-й годині вечора і зараз, коли закінчувалася зміна дружини в супермаркеті, зазвичай давно вже відпочивав удома.

Дружина ніколи й не просила забирати її на машині: змушувати чоловіка їхати на околицю міста після робочого дня було незручно. Олена просто вивчила розклад міського автобуса і намагалася не спізнюватися.

І ось друга дивина: очі чоловіка радісно горіли. Ігор був стриманою людиною. А зараз Олена бачила блискучий погляд, усмішку, що не сходить з губ, і пальці, що нетерпляче бігають по керму.

— Привіт, кохана, – Ігор ніжно чмокнув дружину в губи, – як настрій? Втомилася на роботі?

— Привіт, – задоволена Олена розплилася в усмішці у відповідь, – ні, зовсім ні. Чоловіки весь день допомагали подвійно.

— А це дуже добре. Просто чудово!

— Ігорю, а чому ти вирішив сьогодні мене з роботи забрати? На честь завтрашнього свята? Мені так приємно. Ти навіть не уявляєш.

— Вгадала. Саме тому. Мені ще треба було заїхати в кілька місць по дорозі. Я дещо купив на завтра.

— Ого! – Олена була справді заінтригована, але перебільшила захват, щоб чоловікові стало приємно.

— Зараз приїдемо додому – і все дізнаєшся.

Дівчина зручніше розташувалася в кріслі і відкинула голову назад. Вона лукавила: після 12 годин фізичної роботи на ногах по кожній клітинці тіла розповзлася втома, а коліна, як завжди, нили. Нічого: гарячий душ це як завжди виправить.

Олена швидко скинула чоботи з ніг, що гуділи, повісила пальто на вішалку і краєм ока помітила величезні білі пакети на кухонному столі.

— Ого! Це і є твій сюрприз?

Дівчина поспішила зазирнути всередину пакетів. Так, тут величезний шматок м’яса. Сир, упаковка грибів, пакети з овочами… Під столом стояв сітчастий мішок картоплі.

— Дорогий, я, звісно, люблю смачно поїсти, – Олена засміялася, – але не до такої ж міри. Тут же запасів на тиждень. Ти вирішив з усього цього приготувати мені святкову вечерю?

— Ні. Я вирішив, що ти приготуєш святкову вечерю. І для себе, і для мене, і для наших гостей… . Так. Завтра гості приїдуть, 7 осіб. Треба б стіл зібрати.

Олену ніби облили холодною водою. Яка вечеря? Які гості? Яке готування, коли вона 12 годин відпрацювала на ногах? Їй би до ванної кімнати дійти, забратися під теплу ковдру і спробувати відновитися після “авралу” в магазині, який завжди трапляється перед святковими днями.

— А ось із цього місця детальніше. До нас мають приїхати гості? А я – приготувати їм святкову вечерю? Цікаво, чому я дізнаюся про це тільки зараз?

— Так, я покликав своїх родичів. Брата з його сім’єю, і сестру з племінницею. Загалом семеро людей приїде. Я знаю, ти впораєшся: вони будуть після полудня. Ще стільки часу є. Ти і відпочити встигнеш, і приготувати: на ніч тільки м’ясо маринувати треба. І курку натерти спеціями.

А може м’ясо по-французьки запекти? І овочі. Ще овочі можна зараз відварити, почистити й нарізати. Для салатів. Тоді завтра тобі майже нічого не залишиться робити.

— Як у тебе на словах усе просто! Ти не подумав, що в Жіночий день я хочу просто відпочити і насолоджуватися життям, а не стояти біля плити і раковини?

— Дивна ти, Лєн. Сімейні домашні свята – це велика радість. Моя бабуся готувала завжди, мама – готувала. А твоя – ні чи що? З ночі починали салати різати. І це в порядку речей! Мама казала, що якраз жінці – за щастя готувати для близьких людей. І радіти, що й вони радіють частуванню з її рук.

— А хіба в наших мам був вибір? Раніше нічого не було: ні походів у кафе, ні доставок. І так. Моя мама теж готувала. І я пам’ятаю, як вона, виснажена, весь день на нас із братом зривалася. Від великого щастя, чи що? І як вона потім до дзеркала бігла швидше, щоб хоч губи встигнути помадою нафарбувати.

— Ти розумієш, я вже покликав гостей! Продукти купив. Що я тепер скажу їм? Що дружина не може свято організувати? До того ж я хотів показати їм нашу нову квартиру.

— Нормально ти, Ігоре, робиш. Отже, на моєму горбі вирішив самолюбство потішити? Ти ось і ріж овочі. І курку три. І м’ясо маринуй, у чому хочеш. А я – пішла набирати ванну!

— Ти не можеш мене так підставити! – Ігор витріщив очі, – я 2 години по магазинах мотався, щоб усе купити. А ти чого?

— Може, треба було запитати мене спочатку, чи згодна я в жіноче свято бути шеф-кухарем?

— Я не став тобі говорити, щоб ти на роботі не почала нервувати.

— Не бреши, Ігоре. Ти не став нічого заздалегідь говорити про гостей, щоб поставити мене перед фактом. Це нешанобливо як мінімум. Тому я нічого не буду робити. Якщо тебе хвилює, як ти виправдовуватимешся перед гостями, я зараз зателефоную напарниці і попрошу її завтра “захворіти”, щоб мене викликали на роботу. Вона буде рада залишитися на свято вдома. Повір.

— Ну давай я картоплю почищу, гаразд? – Ігор крикнув уже в слід дружині, – така допомога тебе влаштує?

Ігор прислухався. Але відповіді від дружини так і не отримав. Зате він почув, як у ванну набирається вода. Повний рішучості, чоловік звільнив від пакета вгодовану курку і підняв її за лапки перед собою.

— Сам усе зроблю.

Олена, через півгодини з’явившись на кухні з рушником на голові, застала чоловіка за роботою. На його лобі вже виставив піт: приміщення було заповнене парою, що піднімалася від величезної каструлі з водою, що кипіла на плиті.

— Тобі допомогти? – не витримавши, запитала Олена. Гаряча вода розслабила втомлені м’язи, а приємна піна заспокоїла нерви.

— Та чим ти мені допоможеш, – невдоволено пробурмотів під ніс чоловік, – картоплю на пюре вже половину дочистив, курка – в духовці.

— Для салату потрібно ще відварити моркву. Для м’яса по-французьки нарізати окіст і відбити м’ясо. Давай я щось зроблю. Тільки обіцяй мені, що наступного разу ти будеш мене попереджати.

— Лєнусь, я так подумав… Пюре і курки, напевно, буде достатньо.

— На 7 осіб? Ти мене сьогодні дивуєш, Ігоре.

— Давай все-таки замовимо доставку. Я тільки півгодини готую, а мене вже це дратує.

— Не треба нічого замовляти. Поки я була у ванній, зателефонувала твоя сестра. Вже вона, як жінка, розуміє, який тягар ти хотів звалити на мої плечі. Тому зателефонувала і попередила, щоб я не вправлялася в кулінарії: вони вже домовилися, що їсти ми всі разом підемо в кафе.

Чоловіки скидаються і платять за всіх. А вже потім, якщо тобі так важливо, покажемо квартиру. Зрозумій: щоб зібратися родичами, не обов’язково гарувати на кухні.

— Оххх! – Ігор із полегшенням кинув овочечистку в картопляну шкірку, – отже, можна і пюре не готувати.

— Ну вже ні. Почав – доробляй. Я тобі допоможу.

О першій годині ночі молода парочка, обидва зголоднілі і втомлені, їла святкове пюре.

КІНЕЦЬ.