Ми з Василем платимо іпотеку, двоє дітей підліткового віку, яким навіть спортивні штани по акції вже не купиш, бо вони такі не хочуть. Я на собі економлю і ходжу у всьому до дірок. А свекруся моя цього розуміти не хоче.

В суботу знов до нас прийшла, бо вона з сестрою їде в Меджугор’є і їй треба гарний спортивний костюм, кросівки і купальник, бо вони і на морі будуть.

Все б було добре, але всі ці покупки ми маємо зробити за свої кошти.

Головний аргумент свекрухи – Олі все дочка купує і ви мені маєте допомогти.

Свекруха моя живе в квартирі одна. Пенсію має не велику, але і не найнижчу. Нам ніколи нічим не допомагала, бо не мала з чого. Але ми повинні, бо це наш обов’язок.

Тітка Оля, сестра свекрухи має дочку бізнесменшу. Валентина має будинок повну чашу, чоловік, діти, їздять по курортах. Ну що їй вартує мамі допомогти з тими покупками.

А наша “мама” собі придумала, що і їй треба допомогти.

Вже місяць часу вона з сестрою готується до поїздки в святе місце в Меджугор’є.

Якийсь капелюшок собі купила і купальник на секонді. Ну а на решту маємо дати гроші ми.

– Я відклала ті євро, що на дорогу треба, а на все інше грошей не вистачає. А хто мені поможе, як не рідний син.

І щоб ви розуміли, Василь витягнув всі наші заощадження і віддав мамі. То я в зашитих колготах ходжу, а свекруня за наш рахунок молитися і плавати в морі їде.

Як мені пояснити чоловіку, що не варта так йти на поводу у мами? Це ж не нормально. Я якщо не маю грошей, то ніде й не їду, а не записуюся, а потім клянчу…

Ну хіба я не права?

Джерело