Я від своєї матері часто чую одні й ті самі слова:
– Ось виростиш дитину, тоді й думатимеш про своє особисте життя! Твоя дитина, твої й проблеми, а я своїх уже виростила, з мене вистачить!

Хочеться сказати, що я росла без батька, а моїм вихованням займалася бабуся. Вона мене і зі школи забирала, і обідами годувала, коли я хворіла, зі мною теж сиділа бабуся.

У театри з нею ходили, вироби до школи майстрували, костюми на шкільні свята ми робили з нею удвох.

Щоліта ми з бабусею їздили до села, а восени, ходили гуляти до парку. Маму я бачила, якщо чесно, дуже рідко.

Подруги у бабусі постійно дивувалися, що я весь час у неї.

– Твоя дочка зовсім за дитиною дивитися не хоче, – говорили вони.

А бабуся тільки відповідала, що їй не складно, а дочка, поки молода, нехай своє особисте життя влаштовує.

Загалом, мамине влаштування свого особистого життя затяглося на все моє дитинство, хоча й не принесло жодних результатів, – мама так і залишилася сама.

Коли після школи я вступила до інституту, моєї бабусі не стало. Я дуже переживала, та сумувала за нею. Зараз я вже виросла, та повторюю долю своєї матері – сама виховую сина.

Він уже пішов до садка, а я вийшла на роботу. На роботі всі жінки мені заздрили. Як, кажуть, тобі пощастило, у твого сина є бабуся, котра завжди допоможе.

Ну а я тільки посміхалася, ну так, може і пощастило, не знаю. Я знаю, з власного досвіду, що бабуся – це добре, але, на жаль, не в моєму випадку.

У нашої бабусі продовжується своє особисте життя. Якщо чесно, я і сама не горю особливим бажанням залишати сина з такою бабусею.

Але бувають екстрені випадки, наприклад, коли дитина захворіє, доводиться звертатися до неї. Але скільки я потім вислуховую!

Звичайно, про особисте життя я поки що зовсім і не думаю, та й коли його влаштовувати. Я то на роботі пропадаю, то з дитиною сиджу.

А мати сидіти з сином не буде, тим більше коли я не на роботі, в такому разі до неї краще взагалі не підходити. Бувало, знайомилася я з чоловіками, але далі цього не йшло.

Тому, що мені ніколи! Я, звичайно, просила пару разів подругу подивитися за сином, але я не можу це робити постійно, мені не зручно. А мати мені завжди каже, що вона свою дитину виростила, а моя дитина – це моя відповідальність.

Я не знаю, може, це сучасні бабусі такі пішли. І своїх дітей виховувати не хотіли, на бабусь спихали. І з онуками сидіти, теж не бажають, у них особисте життя виявляється!

Ось як це розуміти? Попереднє покоління бабусь завжди намагалися допомогти своїм дітям, навіть, відчували себе зобов’язаними. Нині ж, нікому, нічим вони не зобов’язані. Ну як так?

Чи, все ж таки, молоді мами самостійно мають виховувати своїх дітей, без бабусиної допомоги? Може і дійсно ​​так буде краще, є мати, ось і нехай дивиться.

Але бувають випадки, коли просто необхідна допомога бабусі. І ось як бути у такій ситуації?

КІНЕЦЬ.