Мама колишнього чоловіка раніше працювала нянею у дитячому садку. Звідти вона приносила додому все, що лежало погано: канцтовари, дитячі костюми на свята, втрачені дітьми речі, які вона знаходила.

І, звичайно, вона приносила з саду їжу, яку не доїдали діти.

Це шматки хліба, закриті соки, сирники, булочки та навіть надкусані котлети.

Люди різні бувають. Я відразу можу сказати, щодо їжі я гидлива людина. А вона мені говорила весь час: «Це ж діти!». Мені всеодно, діти це чи ні, адже вони не мої, а чужі, і я не збираюся за ними доїдати.

Ми не голодували, щоб недоїдки за іншими доїдати, нехай і після дітей. Так як ми жили в сусідніх будинках, свекруха майже щодня приносила нам булочки та хліб, які були надкусані.

Соки та сирники нам не давала, все це вона віддавала сім’ї своєї доньки. Але нам і не треба було.

Я не знаю з якої причини, але я не могла їй прямо сказати, що її недоїдки нам не потрібні. Нічого не говорили їй, брали і потім віддавали голубам.

КІНЕЦЬ.