Я був сином успішного бізнесмена, тому у мене ніколи не виникало проблем із грошима. Батьки сприяли тому, щоб я вступив до місцевого університету на економічний факультет.

На останньому курсі я познайомився зі Світланою, симпатичною, веселою товстушкою.

Попри повні форми дівчини, мені вона сподобалася і я запропонував їй зустрічатися. Світлана, звісно, ​​погодилася.

Багато однокурсниць хотіли бути на її місці, адже я був не лише багатий, а й дуже симпатичний, як мені неодноразово говорили.

Після двох місяців із дня знайомства, я запропонував Світлані вийти за мене заміж.

– Це так несподівано… Ми знайомі лише кілька місяців. Ти впевнений, що хочеш зі мною одружитися? – схвильовано запитала вона.

– Звісно! Я хочу, щоб цими вихідними ти поїхала зі мною до батьків. Ви повинні обов’язково познайомитись, – впевнено вимовив я. – То ти вийдеш за мене?

– Так, я згодна, – радісно відповіла Світлана і заплакала від щастя.

За кілька днів ми приїхали до батьків у заміський будинок. Вони любили спокій і усамітнення, тому жили у величезному особняку біля соснового бору в приватному селищі.

Про наш приїзд вони знали заздалегідь і, наказали хатній робітниці накрити стіл на чотири персони.

Зустрічати нас вони вийшли особисто. Як тільки моя машина в’їхала у ворота, вони вибігли на ґанок із задоволеними усмішками на обличчях.

Однак, коли з автомобіля вийшла Світлана, радість миттєво зникла. Батьки завжди думали, що їх невістка буде доглянута, струнка красуня, тому побачивши мою обраницю, вони сильно засмутилися.

Для них було дуже важливо те, як вона виглядає в очах оточення, а повненька Світлана ніяк не вписувалася в образ успішної та гарної родини.

Через це, вітання пройшло сковано і безрадісно. Батьки запросили нас до будинку. Як тільки ми розсілися за столом, вони стали з цікавістю розпитувати Світлану.

– Ти завжди була повненькою? – безпринципно поцікавилася мати.

– Ні, я почала набирати вагу в п’ятому класі, – спокійно відповіла вона.

– У тебе якась хвороба? Проблема із щитоподібною залозою, чи якимись іншими гормонами? – прискіпливо випитувала мати.

– Ні, я не хвора, – ніяково сказала Світлана, розуміючи до чого хилить моя мати.

– Мамо, припини! Не дуже красиво наголошувати на особливостях людей, – дипломатично промовив хлопець.

– Не вказуй матері, як їй спілкуватись у власному будинку, – грізно промовив вона. – Я думаю, ти й сам уже зрозумів, що ця дівка тобі не пара.

– Вона зовсім не дівка, Світлана – моя наречена, – твердо заявив я. – І ми одне одного кохаємо!

– Не сміши мене, вона їжу більше любить, ніж тебе, – пирхнула мати у відповідь.

Від почутого Світлана почервоніла, і на її очах виступили сльози. Дівчина мовчки встала з-за столу і попрямувала до виходу.

– Привів до хати сільську й думав, що ми зрадіємо, – посміхнувся батько. – Сходи, допоможи їй знайти вихід із нашого будинку…

Я кинувся слідом за коханою, та наздогнав її біля машини. Вона ревла ридма і розтирала сльози з тушшю по обличчю.

Я спробував заспокоїти її, та посадив у автомобіль. Однак Світлана перестала плакати тільки тоді, коли ми виїхали за межі приватного селища.

– Нам треба розлучитися, – стомлено промовила вона.

– Ти чого? Це все через моїх батьків? – здивовано спитав я. – Та наплювати на їхню думку! Головне, що ми кохаємо одне одного. Завтра ж підемо до РАГСу та напишемо заяву.

– Допустимо, ми розпишемося через пару місяців і що далі? Твої батьки все одно не приймуть мене в родину.

– Ти готовий завжди з ними сваритися? Причому, швидше за все, вони позбавлять тебе грошей, – сумно сказала вона.

Я хотів відповісти щось обнадійливе, але не зміг. Світлана сказала правду, я не був готовий відмовитися від батьків та їхніх грошей.

Я мовчки довіз наречену до її оселі. Вона на прощання гірко посміхнулася, й вийшла із машини. З того дня я лише зрідка бачив колишню кохану, але та при зустрічі вдавала, що ми не знайомі.

Після закінчення університету Світлана поїхала до свого рідного міста, а мені батьки засватали Гульнару, дочку їхнього ділового партнера.

Дівчина була справжньою східною красунею, але, як мені здалося, абсолютно розпещеною та жорстокою. Цілих пів року ми розігрували перед батьками закохану пару, доки мені це не набридло.

– Пішла до біса ваша Ґуля! Ви мене з нею вже дістали, я її не кохаю. Та і як взагалі можна її полюбити? Вона ж справжнє стерво, яка, крім грошей і себе, нікого більше не любить, – розлютився я за черговою сімейною вечерею.

– Заспокойся і не забувай, з ким розмовляєш, – крижаним тоном промовив батько. – Тобі не обов’язково її любити, просто одружуйся з нею, і все.

– Синку, ти маєш думати головою, а не серцем. Любов з’являється і зникає, а їсти хочеться завжди, – з розумним виглядом вимовила мати.

– У Ґулі буде гарний посаг, який допоможе тобі примножити наші статки. Не говорячи вже про зв’язки її батька.

– Та мені начхати на це! Мені не потрібні їхні гроші та зв’язки, це вам вони потрібні. З цього дня я більше не збираюся зустрічатися з Гульнарою, а завтра взагалі з’їжджаю від вас і, звільняюся з нашої компанії.

– Мені вже давно час стати самостійним, – запально заявив я і вийшов з-за столу. – Я шкодую, що не зробив цього, коли зустрів Світлану.

Я дотримався свого слова і незабаром з’їхав від батьків, відмовившись від їхніх грошей. Через рік після того, як я пішов, батьки перестали плекати надію, що я одумаюся і повернуся до родового гнізда.

Вони злякалися, що я остаточно перестану спілкуватися з ними й спробували мене задобрити. Вони з’ясували, де живе Світлана, та поїхали повертати її.

Зрозуміло, дівчина була вражена, коли побачила на порозі своєї квартири моїх батьків.

– Що вам потрібно? – холодно спитала вона.

– Ми хочемо, щоб ти повернулася до Андрія. У день нашого знайомства ми погарячкували у висловлюваннях, і ти все неправильно зрозуміла.

– Ми ж насправді ніколи не були проти того, щоб ти вийшла заміж за нашого сина, – ласкаво промовила мати.

– Справді? Виходить, мені здалося, що ваш чоловік назвав мене дівкою і додав, що я Андрію не пара? – Уїдливо запитала вона.

– Не треба ворушити минуле, це ні до чого, – примирливо промовив Борис Аркадійович. – Збирай речі, з цього дня ти житимеш у нас. З роботою ми тобі допоможемо.

– Які ви швидкі! Я одружена і в мене є дитина! – Охолодила їхній запал дівчина.

– Нічого страшного, розлучишся. Дитину доведеться залишити чоловікові, – задумливо промовив батько. – Хоча, якщо Андрій буде не проти, то візьмеш її із собою.

– Нікуди я не поїду, мене влаштовує моє життя, і міняти його я не збираюся, – впевнено сказала Світлана.

– Подумай гарненько, за кожен рік життя з Андрієм ми платитимемо тобі два мільйони, якщо ти переїдеш до нас із дитиною.

– Якщо переїдеш одна, то два мільйони тобі й один твоєму чоловікові на утримання малюка, – незворушно запропонувала мати.

– Вам не набридло втручатися у життя свого сина? Це через вас ми розлучилися! Відчепіться від нього і від мене, і гроші свої при собі залиште, – суворо промовила вона. – Тим паче якби Андрій хотів мене повернути, то сам би сюди приїхав.

Після цих слів Світлана зачинила двері перед їхнім носом, і тим нічого не залишалося, як повернутися до себе додому.

Саме тоді до них дійшло, що вони не можуть розпоряджатися долею сина. На щастя для батьків, я не припинив спілкування з ними й незабаром знайшов собі дівчину до душі.

Цього разу батьки тримали при собі думку, щодо моєї обраниці. Можливо, ця складна ситуація стала для нас слушним уроком на все життя!

Особисто я зробив висновки, і більше нікому не дозволю керувати мною, та моїм життям! Але, як кажуть, що Бог не дає, то на краще!

Хочеться в це вірити, бо життя продовжується! Звісно, ви мене засудите, бо я й сам себе засуджую за таку поведінку! Знаєте, гроші – вони псують людину, та її внутрішні почуття! Ви зі мною згодні?

КІНЕЦЬ.