Моя родина з немаленького райцентру під Києвом. Ми з сестрою виросли в своєму будинку в приватному секторі нашого міста. Це наш родовий будинок по татовій лінії.

Батьки у нас були людьми простими, мама вчителька, тато робітник на заводі. Великих статків ми ніколи не мали. Але головне, що нам з сестрою Любою давали тато і мама – це свою любов і турботу.

У нас було можна сказати щасливе дитинство. Їли просту їжу, в нашому садку достигало багато фруктів, висів гамак і стояла альтанка, а на городі росли трохи картоплі і інші овочі.

Батьки жили дружно, шанували своїх літніх батьків. Бабусі і дідусі любили нас, дідусь брав в ліс по гриби і на рибалку, а бабуся пекла нам сама різні смаколики і вчила нас їх готувати. Гарні були роки. Але вони пролетіли.

Мені, чесно кажучи, кажучи у якийсь момент стало зрозуміло, що  хочу від життя трохи більшого, ніж прожити його в нашому райцентрі.

Тому на відміну від сестри, яка після технікуму вийшла заміж і народила чотирьох дітей, я поїхала навчатися в столицю, з другого разу вступила в університет. Під час навчання я познайомилася з майбутнім чоловіком.

Після одруження ми з Віктором жили в Києві, працювали, я поглиблено вивчала французьку мову. І через пять років шлюбу ми з Віктором і маленьким сином поїхали жити і працювати у Францію.

От тільки моя робота нас годувала і тримала на плаву, а от мій Віктор-музикант спустошував на свої гітари і тому подібне наш сімейний бюджет. І я не витримала. через три роки ми розлучилися.

Ми з сином залишилися у Франції. Віктор десь завіявся світами. У Франції у мене дві квартири – одна маленька моя, в іншій, теж невеликій, живе син.

В Україні я теж маю квартиру – купила в нашому ж містечку, щоб нікого не стісняти, та й на майбутнє пригодиться. Адже  регулярно їздила і їжджу в Україну.

Батьків вже немає, рік тому не стало тата і будинок зараз пустує. Але я дуже хочу зробити там ремонт. платити маминій двоюрідній сестрі, аби вона за ним дивилася, і їздити туди пожити іноді як на дачу. Будинок батьки заповіли нам з Любою навпіл.

Моя сестра завжди в турботах, дітях і пошуках грошей. Я все життя їй і племінникам трохи допомагаю, але без фанатизму. Бо Франція досить недешева країна, а я, хоч і заробляю пристойно, але кручуся, як можу.

Зараз я підприємця, підбираю персонал для багатьох компаній, а також викладаю французьку для різних іноземців в групі і індивідуально кільком дітям в українських родинах в Парижі. Працюю багато, одним словом.

Маю і особисте життя – вже 12 років зустрічаюся з французом Бертраном, але ми ен одружені і не живемо постійно разом – нас все влаштовує, ми дорослі люди і у нас немає потреби маячити одне в одного перед очима 24/7. Мій син – починаючий актор, і досить успішний.

Зараз я в Україні, приїхала побачити рідних, владнати деякі справи. І знову виникла проблема, яка витає в повітрі вже рік. Справа  в тому, що, як я вже сказала, наших батьків вже нема обох.

Любі і племінникам ніколи було їх доглядати, тому я платила за доглядальниць, у батьків був належний догляд і по українським міркам хороша старість.

Як ми попрощалися з татом, вона ще тоді підняла це питання, але я сказала, що не на часі. І ось вчора сестра приїхала до мене в гості в мою квартиру.

Я ж бачила одразу, як сестра переступила поріг, що Люба мені хоче щось сказати, мнеться. Принесла пиріжки свої домашні, каже:

– Що ти в тій своїй Франції їла нормального за 20 років? Равликів своїх, чи ще там що. Хоч годувати тебе тепер нормально будемо. Ось диви, які пухкі вийшли! Це ж ще за рецептом бабусі нашої. Пам’ятаєш, як ми любили їх в дитинстві! Для тебе, Оленко, старалася.

Я про що хочу поговорити, сестричко. Ти ж знаєш, Марта, моя старша, вже дитину чекає, а жити молодим ніде, орендують собі ту квартиру однокімнатну.

Тобі той будинок все рівно не треба, ти з грошима у нас, квартиру маєш яку ось розкішну. Я би на твоєму місці відмовилася від твоєї долі спадщини, а я би його тоді продала, та між дітьми трохи грошей поділила, та Марті на перший внесок на двокімнатну квартиру дала би.

Я мовчки дивилася на сестру. Я її не розумію. Я живу далеко. але мені дуже дорогий будинок батьків і я хочу його зберегти: для себе, сина, майбутніх онуків. А Любі одне – продати і гроші.

Ми ні до чого вчора не прийшли, я знову сказала сестрі, що я проти продажу будинку, що хочу його відремонтувати гарно, якщо вона не проти. Пропонувала їй гроші за пів будинку. Каже, що їй такої суми замало.

Сестра, дуже не задоволена, пішла. А я оце думаю, що ж його робити. Можливо у вас є якісь думки – поділіться, буду дуже вдячна.

Джерело