Я живу з батьками у великому 2-поверховому будинку, щойно в’їхали. У цьому будинку я за власні кошти зробила собі кімнату. Не просто ремонт, а з коридором і з балконом, виклала стіни відгородила собі особистий простір і зробила все оздоблення – від штукатурки до меблів.

Загальну ванну кімнату теж зробила на власні гроші. Наймала бригаду, щоб швидше завершити, бо я чекаю дитинку. Словом – заробила, зробила, встигла. Сама.

Зараз працюю вдома, харчуюсь окремо, на комуналку скидаюся з батьками, але й готую на всіх не рідше 5 разів на тиждень, бо мама допізна працює.

Себе бережу, аби народити здорову дитину. Батьки не помагають. Ні грошима, ні морально- ніяк. І все б нічого. Але є “але”. Є брат, рідний, на 10 років старший. Не одружений. Батьки подарували йому наш старий будинок, у нашому ж дворі.

Брат має сина, якого я ростила, поки братик то туди, то сюди їздив ніби на заробітки, але грошей не привозив. Брат зараз не працює і не робить нічого, батьки його  жаліють і допомагають всіляко. Як і завжди.

До мене ж – лиш вимоги. Хоча мене майже не видно. Я сиджу у своїй кімнаті, працюю за компом, спускаюся на кухню готувати – і все.

Але батьки поводяться так: не подобається – з’їжджай. І вже були розмови на таку тему, мовляв, твоя кімната буде кімнатою сина брата, якому будинок подарували просто так.

І щиро вам скажу, я не створювала своїм батькам проблем, була старанною дитиною та відмінницею у школі і університеті, в мене хороша робота.

Але не настільки, щоб піти на 5-му місяці на вулицю. Не така в мене висока зарплата зараз стала, щоб оредувати собі житло, та і в батьківське чимало вклала.

Невже мої батьки дійсно вважають, що я заслуговую на таке ставлення? Яку лінію поведінки з рідними мені обрати, як захистити себе і свою майбутню дитину? Допоможіть порадами, всім буду вдячна!

Джерело