На початку наших відносин з Іваном про нас і словом ніхто не обмовився, а як минуло п’ятнадцять років, то мене розлучницею називати почали. Та невідомо ким би був, і де, Іван, якби я тоді його з сім’ї не забрала.

Ми жили в селі. Я хоч і навчалася в обласному центрі, та приїжджала кожен день до батьків. А вже коли влаштувалась на роботу, то з подружкою винаймали разом житло.

В селі жив і Іван. Хороший він хлопчина, але не пощастило йому з дружиною, бо тягнула вона його на дно.

Батьки Лесі такі, любителі “чарки”, ось і вона в них пішла, ще й чоловіка за собою потягнула.

Сам Іван вивчився на автомеханіка. Рукатий хлоп був, весь район його знав, як хорошого спеціаліста. До нього в чергу за ремонтом автівок вистроювалися. Але що, “біленька разом з дружиною, а після і таким ж “друзями”, зробила свою справу. Всі в селі дивувалися, як такий чоловік міг до такого дійти.

Час минав. Я заміж не вийшла, бо щось мені з тою справою не щастило. В мене гарна робота, своя квартира, автівка. До батьків я навідувалася не часто, але коли занедужала мама, то прийшлося мотатися туди-назад, бо тато собі ради сам не давав.

І якось так вийшло, що ми з Іваном раз зустрілися, другий. Ми багато говорили, бо знаємо один одного багато років. Мені було майже сорок, я начитана, давала йому різні поради, як вийти з того стану, в який його загнала дружина. Дітей в них не було.

Ось тому так і вийшло, що покинув Іван свою дружину і переїхав жити до мене в квартиру.

Звісно, на “біленьку” він і не дивився. Я, не побоюсь цього слова, повернула його до життя. Він розказував мені такі речі, в які я б ніколи повірити не могла, але це була правда.

Через рік часу, коли я дізналася, що при надії,  ми розписалися. Всі в селі дивувалися, казали, яка я молодець, бо не відомо чим би все в Івана з тою Іриною закінчилося.

Ми жили собі гарно, виховували донечку, яка з’явилася на світ рівно в день мого сорокаріччя. Багато хто говорив, що для материнства вже пізно, але дякувати Богу, ми стали батьками чудової донечки.

Під моїм керівництвом чи наставництвом, (Іван така людина, трішки не смілива, ось я його й підштовхувала до бізнесу) Іван став власником свого СТО. На даний час ми гарно живемо, дочка навчається в ліцей, вона в нас розумничка і ми з татом нею пишаємося.

Але вже не раз чую, що про мене ходять по селу, та й не тільки, чутки різного характеру. Ну, основне це те, що я розлучниця, бо забрала Івана у Ірини.

Про цю Ірину знаю не багато. Живе вона з якимось чоловіком, але в сусідньому селі. Нічого особливо в неї не змінилося. Тільки всім в тому селі вона розказує, що до такого життя докотилася через мене, бо я в неї Івана забрала.

Сам же Іван дуже гарний чоловік і батько. Їздить на гарній автівці і в дорогому костюмі. Він прекрасно знає, що все це він має завдяки мені.

І ось тепер в мене до вас питання, яке мене турбує. Я таки розлучниця?

Джерело