– Ну то що, доню, мене до себе жити візьмете? – приголомшила мене мати.

– До себе? Навіщо?

– Здивовано перепитала я, яка буквально пів року тому вийшла заміж.

– Я ж на пенсію вийшла, мені тепер сумно, – поспішила пожартувати вона.

– Треба було продовжувати працювати, – сказала я, залишивши без відповіді перше запитання матері.

Однак їй не терпілося отримати дозвіл переїхати до нашої квартири, тому вона знову запитала у мене:

– Пустите мене до себе? Я прибиратиму і готуватиму. Така ось безплатна прибиральниця та куховарка, – напівжартома промовила мати.

– Ні, мамо, думаю, це погана ідея, – заперечила я. – Мені здається, що ми з тобою не зможемо ужитися. Згадай, як ми разом раніше жили…

– Ой, так ми тоді були молоді обидві, – нервово захихотіла вона у відповідь.

– Мамо, всього п’ять років минуло, – нагадала я, і мене мимоволі пересмикнуло.

Дійсно, стосунки у мене з матір’ю почали руйнуватися, коли я стала підлітком. Вона виховувала мене у суворості, та гостро реагувала на всі мої підліткові вибрики.

Вона стежила за кожним моїм кроком, змушувала при кожному поверненні, дихати їй в обличчя, щоб перевірити, чи не пахне від мене чим забороненим.

Я злилася на матір за тотальний контроль і за те, що вона не дозволяла мені довше, ніж до десятої годин вечора перебувати на вулиці.

Дізнавшись про те, що в мене з’явився хлопчик, вона перестріла його на вулиці, та влаштувала скандал.

Звичайно, я практично відразу дізналася про те, що сталося і, посварившись із матір’ю, втекла з дому. Матері навіть довелося звертатися в поліцію, щоб та допомогла мене відшукати.

Проте, наступного дня я сама повернулася додому, за що отримала від матері покарання, та була поміщена на домашній “карантин”.

Вона навіть заборонила мені ходити до школи, бо не хотіла, щоб учителі побачили синці на моєму обличчі.

Після всього перерахованого вище, я зненавиділа матір, й чекала моменту, коли нарешті закінчу школу і втечу з дому.

Закінчивши дев’ятий клас, я поїхала вчитись у місто і жила на квартирі у двоюрідної бабусі, яка дала мені повну свободу.

Паралельно з навчанням я вечорами підробляла, щоб на ці гроші купувати їжу та одяг. Мати, яка хотіла повернути мене назад, перестала мені допомагати грошима.

– Якщо вважаєш себе дорослою, тоді сама себе й утримуй! – Заявила вона мені.

Чи варто говорити, що після цього стосунки між нами стали ще гіршими. Було навіть таке, що ми не спілкувалися по кілька років через дрібниці.

Мати побажала, щоб я приїхала до неї на Новий рік, але я заявила, що зустрічатиму його з майбутнім чоловіком. Мати, звісно, ​​відразу влаштувала скандал і висловила мені все, що в неї накопичилося на душі.

За ті роки, що я не спілкувалася з матір’ю, я зрозуміла, що мати – дуже токсична людина, і її найкраще тримати на відстані.

Тому, коли ми знову помирилися, я не стала особливо зближуватися з нею, бо вона намагалася вставити скрізь свого носа.

На нашому весіллі мати ходила з таким виглядом, ніби сама сплатила всю урочистість. Також я помітила, що мати піклується про мого нареченого і буквально, тільки в рот йому не заглядає.

Я не зрозуміла, навіщо це їй, але була впевнена, що вона робить усе з якимось наміром.

Про те, чому мати намагалася “облизувати” зятя, я дізналася через пів року після одруження, коли вона мені зателефонувала й запропонувала жити разом.

– Ні, та ще раз ні! – рішуче заперечила я і навіть здивувалася, як легко мати сприйняла мою відмову.

Увечері, повернувшись із роботи, чоловік з порога завів несподівану розмову про тещу.

– Чому ти Дар’ю Євгенівну до нас не пускаєш? – здивовано спитав він у мене.

– Не пускаю? – перепитала я. – Не пускаю жити з нами, ти хотів сказати? Так?

– Так. Теща мені сьогодні дзвонила і мало не плачучи розповіла про те, що ти її до нас не пускаєш. Вона ж наче хороша людина. Чому ти проти? – напирав на мене Руслан.

– Не ведися ти на її хитрощі. Вона досить хитра. Ти просто її погано знаєш. Тільки варто маму пустити до нас, ми так завиємо, що самі втечемо, покинувши квартиру, – цілком серйозно вимовила я. – Я раджу тобі взагалі менше з нею спілкуватися.

Бачачи, що я не жартую, чоловік трохи напружився. Однак він не вірив у те, що я говорила. Руслан мав зовсім іншу думку про мою матір, тому він продовжував тиснути на мене.

– Добре, я запрошу маму до нас на два тижні. Думаю, тобі вистачить цього часу, щоб прояснити для себе, чи хочеш ти жити з нею в одній квартирі, чи ні! – кинула я йому в обличчя.

Про своє рішення я повідомила матері, яка відразу скористалася запрошенням і примчала через три дні з сумкою речей.

Буквально з порога вона почала встановлювати свої порядки, через що Руслану стало ніяково. Теща з кожним днем ​​стала нахабніти все більше, і роздавати команди праворуч і ліворуч.

Я стискала зуби й мовчала. Мені хотілося, щоб чоловік відчув на собі всю красу проживання з тещею.

Руслан перший тиждень мовчав і не висловлював мені свого невдоволення тещею, проте на другий зірвався.

– Чому Дарія Євгенівна готує жирні страви? У мене так скоро печінка відвалиться, – поскаржився мені чоловік. – Може, ти з нею поговориш на цю тему?

– Це ж твоя улюблена теща готувала, сам їй і скажи, – засміялася я у відповідь.

– А щодо ванної? – невпевнено спитав Руслан. – Після неї завжди стільки волосся, і вона ніколи не миє її за собою, – додав він, гидливо скривившись.

– Сам, все сам! – Розвела я руками. – Тебе щось ще не влаштовує?

– Та багато чого! – обурено пробурчав чоловік. – Пере мої білі сорочки зі своїми блузками, у яких від білого залишилася тільки назва. Також, вона постійно перевішує мої піджаки. Навіщо взагалі лазити в моїй шафі?

– Ти знаєш, кому можна поставити усі свої запитання. Тільки не думаю, що відповіді тобі сподобаються, – нервово засміялася я.

– Толку. Я вже казав твоїй мамі, щоб вона не перекладала у ванній кімнаті мої речі, але все одно щоразу знаходжу все не на своєму місці, – похитав головою Руслан.

– А чого варті її новини, які вона розповідає?! Відпочити після роботи хочеться і мовчки полежати перед телевізором, а вона біжить з чаєм і печивом на диван, сідає поруч і починає всіх поливати брудом. Ще тиждень, і я збожеволію. Ти маєш рацію! Жити разом нам ніяк не можна…

Коли до кінця підійшов другий тиждень, мати раптом знизила свій натиск і стала надто гарною.

– Два тижні швидко пролетіли, а ми ж можемо так завжди жити, – хитро посміхнулася вона.

– Ні, дякую, краще ми зрідка бачитимемося, ніж разом житимемо, – відповів Дар’ї Євгенівні Руслан.

Теща відразу стала похмурою і скривдженою. Вона чекала від нього зовсім іншої реакції. Матері довелося зібрати свою сумку з речами, та повернутися до себе додому!

Більше чоловік не намагався мене переконати, що теща мусить жити з нами! Йому вистачило і двох тижнів! А я вважаю, що які б гарні не були батьки й діти, вони повинні жити окремо – рідніші будуть! Ви згодні з моїм твердженням?

КІНЕЦЬ.