– А ти як хотів, і хату успадкувати і нічого для цього не робити?, – сказала мені сестра, коли я подзвонив, щоб Леся також брала участь у догляді за мамою.

Хата хатою, але мама не лише моя, а й Лесі. Я розумію, в неї кар’єра, сім’я, але я також не робот. До того ж я до останнього доглядав за татом, Леся лише продукти привозила і гроші передавала.

Я вважаю, що це не гарно з боку сестри, що я повинен піклуватися про лежачу маму один. Окрім цього всього від мене ще й дружина втекла з дочкою через цю ситуацію в Німеччину. А Леся собі живе, як ні в чому не бувало.

Леся як вийшла заміж, то відразу в місто переїхала. Вона в нас вчена, працює викладачем в якомусь університеті. Виховали з чоловіком двоє дітей, але мої племінники вже дорослі.

Я ж залишився жити в батьківській хаті. Леся відразу підписала всі документи, що на хату в селі не претендує. Я привів до батьків дружину і в нас народилася донька.

Спершу я доглядав за татом. Важко було, але я розумів, що хто як не я, має доглядати. Не буде ж Леся тата мити і переодягати.

А як тільки злягла і мама, моя Віра забрала дочку і виїхала в Німеччину. Казала, що на пів року-рік, але тепер я розумію, що вони в Україну вже не повернуться.

Віра там, за кордоном побачила інше, краще життя.

Мені б не було обідно, якби хата батьків була якось двоповерховою віллою. Ні, це невеличка дерев’яна хатинка, де навіть зручностей в середині немає. Леся каже, що якби я хотів, то б щось робив для добробуту своєї сім’ї і батьків. Але за які “ши-ши” я мав це робити? Я звичайний роботяга, в селі таких робіт немає.

Ось я і подзвонив Лесі, щоб за мамою сама доглядала, бо вона жінка.

Але Леся і не думає це робити. Вона каже, що без її фінансової допомоги ми б давно пропали.

Ось так і виходить, що я заради батьків і тої хати, всім пожертвував, а найголовніше, сім’єю.

Як мені бути? Як переконати сестру, щоб переїхала на деякий час в село. Її візити на три годинки до мами раз в тиждень мене не влаштовують.

Джерело