Я з бідної багатодітної родини, але навіть у нас в родині такого немає! У нас всі їли і їдять з окремих тарілок, миють посуд всі по черзі. А недавно так тато мамі нарешті посудомийну машину подарував. Але в цій родині геть інші порядки.

І що мені робити? Звикати чи втікати у сусіднє село до своїх? Але там ще четверо менших за мене у тата з мамою! А мені ось ось народжувати.

Ми з Марком обоє з Волині, з сусідніх сіл. Закінчили училище, Марок почав працювати на фірмі в своєму ж селі, а я в райцентрі, продовжували стрічатися.

І ось кілька місяців тому, вже коли знали, що чекаємо на дитинку, ми тихо розписалися без всіляких весіль. І Марок забрав мене жити в своє село до своїх батьків, бо він у них у дин син. Це в моїй родині нас 5 дітей.

Отже, живемо ми з моїми свекрами, я вже в декреті. вони люди хороші і заможні. Весь ремонт в будинку і в наших двох кімнатах зокрема робили його батьки, всі меблі і техніку купували також вони, бо вони дуже забезпечені і мій чоловік їхній єдиний син.

Мої ж батьки не мають зайвих коштів, а у нас із чоловіком їх нема і поготів, бо ми ровесники, тільки почали працювати після училища.

Мене дуже засмучує отаке життя з батьками чоловіка, але вони його нікуди не відпустять. І мені здається, що через це у нас ніколи не буде своєї власної родини, бо щодня ми спілкуємося з його мамою та татом і живемо за традиціями їх родини.

А Марко по суті залишається такою самою дитиною, якою і був до нашого весілля. У нього ще такі батьки, які готові заради нього на все, свекри намагаються огородити йог овід всіх труднощів, і він до цього звик.

Якщо, наприклад, у нас щось ламається, чи потрібно щось зробити, то, дізнавшись про це, все роблять його батьки. Можливо, в цьому немає нічого поганого, але я виросла в іншій сім’ї. У нас усі самодостатні і самостійні і без батьків, окрім найменшого братика.

Я дуже сумую за своєю мамою, спілкуємося щодня телефоном, але все одно це не замінює мені живого спілкування. Буває прикро до сліз через те, що ми щодня спілкуємося з його батьками, вони знають вже про мене більше, ніж мої рідні.

Наче і думаю: все в мене добре, всі живі-здорові, я заміжня, чоловік мене любить, грошей вистачає, живемо у відремонтованому будинку, скоро з’явиться донька, але все одно мені не комфортно.

І найбільше – через деякі традиції родини чоловіка. Ще коли я лише прийшла знайомитися з батьками Марка, нам ще тоді моя майбутня свекруха насипала борщ в одну спільну тарілку, а собі з чоловіком – в іншу.

Я думала, що коли ми одружимося, ми самі будемо їсти як нам хочеться, з окремого посуду. Але – ні, у них такі правила, економлять воду, електрику – та все. Якщо ж наприклад друга страва – смажена картопля тощо – ми всі їмо прямо з пательні, без тарілок.

Чи голубці з одної миски і так далі. А ще я не можу поїсти окремо – мама Марка дуже сердиться, бо всі у них мають їсти разом в однин час.

Вранці – о 6.30, коли чоловіки на роботу їдуть. Хоча я в такий час ще спати хочу а не їсти яєчню зі шкварками. В обід ми їмо, коли вони обідати о 14 приїжджають, а вечеря о 20 чи 21 годині.

Мені дуже важко жити за такими графіками, бо у мене в родині всі їдять, коли кому і скільки хочеться. Але ж тут чужий будинок і я маю жити за їхніми правилами. Як середньовіччя якесь, ну чесно. Але Марко каже, що він так звик і йому все подобається.

Дедалі частіше мені здається, що ми з чоловіком різні. Фактично я живу з чужою сім’єю, вони мають свої звички, звичаї, погляди. А оскільки їх більшість, мені доводиться підігрувати, щоб ні з ким не псувати стосунків.

Його батьки до мене дуже добре ставляться, як до доньки, намагаються робити все так само, як і для свого сина. Але мені це не подобається, у мене таке відчуття, ніби я не вийшла заміж, а мене вдочерили.

Чоловік рідко виявляє ініціативу в побутових речах, нічого не робить самостійно, з кожного приводу радиться з мамою або татом, без погодження з ними не починає ніякої справи.

Може це, звичайно, мине згодом, все-таки йому лише 25 років, але я сумніваюся, що це можливо, якщо жити отак разом зі свекрами.

Через місяць народиться наша донечка, і я розумію, що і мою дитину саме вони будуть виховувати під себе. Як мені цього уникнути і покращити всю цю ситуацію? Підкажіть будь-ласка, порадами!

Джерело