– Яка ж у тебе хороша дружина, синку, я тільки тепер це зрозуміла, – каже свекруха, яка прийшла до нас в гості у неділю.

Я її слухаю, і не можу повірити, що це вона про мене говорить, бо я ж завжди у неї була найгірша невістка, не гідна її сина, а тут такий неочікуваний поворот.

Вийшла заміж я ще два роки тому. Мамі чоловіка я не сподобалася, це було неприємно, але я вирішила на це не зважати, бо головне, що ми з чоловіком любимо одне одного, і хочемо разом будувати своє майбутнє. А батьки тут ні до чого.

Свекруха не здавалася, щоразу при першій кращій можливості говорила, яка я погана.

– Не розумію, що мій син в тобі знайшов. За ним стільки дівчат бігало, кожна з них мріяла стати моєю невісткою, а він вибрав тебе, – виговорювала мені свекруха прямо в очі.

– Тамаро Василівно, а ви вірите в долю? Може, нам з вашим сином судилося бути разом, – кажу, сміючись.

– Вірила. Поки мій син тебе не привів, – фиркнула свекруха.

– А куди він мене привів? Я ж до вас не прийшла, і мені від вас нічого не треба, у мене є своя квартира, тож ми можемо з вами навіть не зустрічатися, – уточнила я.

Я не мовчала, вирішила відразу поставити свекруху на місце. Я люблю свого чоловіка. Ми обоє працюємо. Самі на себе заробляємо. Живемо окремо, бо у мене була дошлюбна квартира, про це мої батьки подбали. Так що від свекрухи я в жодному разі не залежу.

Чоловікові не сподобалося те, як я говорила з його мамою, але я йому пояснила, що відстоювала свої власні кордони. І Віталій, начебто, погодився. Мені навіть здалося, що він мене зрозумів.

Але відтоді я намагалася триматися осторонь від свекрухи. Я не ходила до неї в гості і не кликала її до себе. Вважала, що так буде найкраще.

Коли чоловік повертався від своєї мами, куди він ходив один, я його просто не впізнавала – було видно, що мама його добряче налаштовує проти мене.

А якось прийшов Віталій і каже, що мама нас в гості кличе, хоче щоб ми двоє прийшли.

– Я туди не піду, – відразу уточнила я.

– Чому? – перепитав чоловік.

– Бо не хочу зайвий раз чути, яка я погана.

– Цього разу треба піти, Маринко. Бо причина серйозна. Мій брат зібрався одружуватися, і хоче познайомити нас усіх з своєю нареченою.

Для мене це не була вагома причина. Нехай собі брат жениться, а мені що до того? Але з поваги до свого чоловіка я все ж пішла на це дійство.

Майбутню невістку звали Вероніка. Вона виглядала як з обкладинки журналу – зачіска, макіяж, манікюр, модний одяг, дорогі парфуми.

Я поряд з нею і справді виглядала як сіра мишка. Про що мені не раз свекруха зауваження робила.

– Могла б хоча б губи підмалювати, а то ходиш як бліда тінь, – казала мені вона.

А я до макіяжу ставлюся дуже нейтрально. Вважаю себе достатньо красивою і без нього, та й нема часу зранку мені ще марафет наводити.

В цьому плані друга невістка моїй свекрусі вгодила, Вероніка вже була така як треба, що і не соромно людям показати, на відміну від мене.

Вирішили молодят одружувати негайно, бо Вероніка вже була на шостому місяці.

Я не втручалася. Просто сиділа, пила чай, і думала про щось своє.

На диво, вечір пройшов спокійно, я навіть жодного докору чи зауваження не отримала від свекрухи.

Це було в суботу. А на наступний день ні світ ні зоря свекруха прийшла до нас, і стала мене хвалити, яка я у неї хороша, і як її сину, і їй самій зі мною пощастило.

Я до кінця не розуміла, що відбувається, але розуміла, що відбувається щось точно. Ну не могла людина отак за один вечір змінитися.

– А та ваша друга кімната що, просто так зачинена стоїть? – питає мене так наче між іншим свекруха.

– Так, ми з Віталієм весь день на роботі, а вечір проводимо на кухні і в спальні, – пояснила я.

– От і добре, тоді я поживу трохи з старшим сином, поки молодший своє життя влаштує, – заявила свекруха. – Розумієш, у них скоро дитина буде, а я не впевнена, що витримаю весь цей шум з немовлям. А у вас тихо, спокійно, ви весь час на роботі. Ви навіть мене не помітите, – каже.

– Не зрозуміла? Ви що, хочете, у нас жити? – із здивуванням перепитала я.

– Ну так, – спокійно відповідає мама чоловіка. – Коли можна буде до вас речі перевезти? – питає.

– Ніхто ніякі речі нікуди не перевозитиме! – твердо відрізала я. – Це моя квартира, а у вас є своя, тому кожен житиме у себе вдома.

– Наталко, ти ж бачиш яка ситуація. Моєму молодшому сину дві кімнати тепер буде потрібно. А у вас одна пустує. Я ж ненадовго, поки дитина трохи підросте.

– Не буде цього і крапка. А ваш молодший син нехай сам вирішує свої проблеми, не маленький, – сказала я своє вирішальне слово і випровадила свекруху.

Найсумніше в цій історії те, що мій чоловік став на сторону своєї мами, і пішов від мене. Сказав, що якщо я не хочу допомогти його родичам в скрутній ситуації, то жити він зі мною не буде.

Тепер вони зі мною не розмовляють. Через примхи свекрухи я втратила чоловіка.

Та я все одно наполягатиму на своєму – квартира моя, і свекруха в ній жити не буде.

Джерело