Дуже сумно, коли в найважчий період в житті тебе підводять найрідніші люди і так сталося, на жаль, у мене.

Вже 5 років минуло відтоді, як не стало тата.

Моя мама, бабуся, тітка та навіть мої старші брати, всі були в той момент у відпустках або відрядженнях.

Ми з чоловіком організували самі все, довелося трохи затримати поховання, щоб всі встигли приїхати, і ніхто з найближчих рідних навіть не запропонував допомогти матеріально нам.

Але найбільше за всіх мене здивувала тітка Одарка, татова рідна сестра – вона збирала конверти з грошима від далеких родичів, сусідів та друзів, які ті принесли нам, зі словами “ну ми з тобою потім розберемося”.

А згодом з’ясувалося, що у тата на пенсійному рахунку назбиралася чимала сума, яку він чимало часу не знімав. Отримати гроші було досить легко – вони всі лежали на банківській картці, у тата всі номера і коди були записані в записнику.

І тут тітонька Одарка знову наполягла – все потрібно неодмінно віддати їй, так буде надійніше. Мовляв, “потім гарне фото татові поставимо на його горбику, дороге, а ти на щось ще розтратиш?”

Йти з батьківськими накопиченнями по магазинах мені в голову не приходило, але покласти їх на рахунок в банку я все-таки хотіла – в майбутньому це могло б послужити доповненням до першого внеску при покупці квартири.

Але вся моя родина та бабуся, мама батька й тітки, поставили мене в не дуже гарне становище, що я хочу залишити собі усі гроші. І я практично віддала все татовій сестрі.

Віддала я їй гроші і отримала обіцянку, що все піде на фото для тата, а також буде лежати “на випадок, якщо з бабусею щось буде”.

Далі – зовсім негарно вийшло, відвідуючи бабусю в їх спільній з татом квартирі, тітка Одарка мала свій ключ від неї, я стала помічати, що потихеньку з татової кімнати почала десь діватися постільна білизна, подушки, ковдри, потім дорогі інструменти.

А одного разу мій чоловік брав для робіт по дому перфоратор, він належав моєму татові, так бабуся уточнила, що його обов’язково потрібно буде тут же повернути на старе місце!

Але ми хоча б запитували, перед тим як чимось скористати, і дійсно потім повертали. Тітка Одарка ж брала мовчки, а якщо я і намагалася дізнатися – куди і навіщо, відповідала “у мене гості, мені білизни і ковдр не вистачає”.

Минуло відтоді вже майже 5 років, ніякого нового пам’ятника ніхто не поставив, про гроші розмов немає, я думаю, що тітка ще в перші дні їх просто зняла з рахунку, коли ще то можна було зробити.

Все татове майно, крім квартири, забрала татова рідна сестра. З бабусею я ці питання не обговорювала, хоча прикро досі. Вона ж сама добре бачила, що діється. Що мені потрібно було ще говорити їй? невже вона не розуміє сама? Все добре вона знала і розуміла.

Законну спадщину я отримала, це квартира тата, адже її моя тітка просто не змогла забрати по закону.

А все інше, що “погано лежало” вона забрала при першій же гарній нагоді. Ну і, звичайно ж, ми дуже погано зараз з нею спілкуємося, тому що вона на мене ображена за квартиру.

Тітка Одарка ображається, що я таки вмовила бабусю написати відмову на ту квартиру, адже вона батькова матір і мала право на неї.

Але я вважаю, що вчинила вірно, хоча та квартира й належить мені, але бабуся там живе собі спокійно і буде жити до кінця, я просто хотіла, щоб вона документально належала мені, адже вона могла б її потім ще й тітці віддати, та б не упустила цього.

Тітка Одарка вже родину налаштувала проти мене, мовляв, в старенької бабусі забрала житло. Але хіба я щось не вірно зробила?

Джерело