– Весілля не буде. Ти моїй мамі не сподобалася, – сухо заявив мені Вадим. Говорив він це так легко, наче про погоду, але ж насправді в той момент він вирішував не лише нашу долю, але й долю нашої дитини.

Я була на третьому місяці, Вадим про це знав, і зробив мені пропозицію. До того ми зустрічалися майже рік, але з своїми батьками він мене так і не познайомив.

Я знала лише, що він з невеликого районного центру і що його батьки – не бідні люди, тому зустрічі з ними я дещо побоювалася, адже я сама була із дуже звичайної сім’ї, і виховувала мене одна мама, бо батько нас покинув, коли я маленькою ще була.

Коли я повідомила Вадиму про те, що чекаю дитину, він не зрадів, сказав, що все дуже невчасно, адже у нього багато планів на життя, і з пеленками та підгузками він відтепер не хоче носитися.

Та потім все обдумавши, він таки зробив мені пропозицію, і я, щаслива, погодилася, адже мала до нього сильні почуття.

Проте, щастя наше тривало недовго. Ми поїхали на знайомство до його батьків. Мене вразив будинок, в якому вони жили. Дім був дуже великий і настільки в ньому все було гарно, що я очі свої там забула, як кажуть.

Стіл майбутні свекри теж шикарний накрили, мама Вадима мені навіть золоті сережки подарувала, мовляв, в пам’ять про наше перше знайомство, але я бачила, що і мама, і тато мого нареченого сиділи з похмурими виразами обличь, очевидно, що щось їх не влаштовувало.

Ми поїхали, домовилися, що розписуватися доведеться якомога швидше, поки ще живота не видно.

Після цього Вадим наче пропав на кілька днів, а потім прийшов і заявив мені, що весілля не буде, бо я не сподобалася його батькам.

Ні мої сльози, ні вмовляння не допомогли, Вадим разом з своєю мамою вже все вирішили – він зі мною не одружиться, бо я йому не пара.

Ще й сережки, які мені подарувала його мама, він сказав повернути. Це було так низько, що словами не передати.

Мені не залишалося нічого, як лише змиритися. Я йшла і за сльозами дороги не бачила. Раптом мене хтось гукнув. Це був Максим, ми з ним колись вчилися разом на кулінарних курсах.

Приховати від нього свої сльози мені не вдалося, він запитав в мене, що сталося, а я розплакалася ще дужче і все як є йому розповіла.

В той день Максим мене не відпустив, забрав до себе додому, смачно нагодував, і сказав, щоб я лягала спати, а вранці ми щось придумаємо.

Коли я прокинулася, на столі вже на мене чекав сніданок і великий букет троянд.

– Знаю, що це несподівано, але виходь за мене заміж, дитині батько потрібен, – каже.

– І тільки через дитину ти робиш мені пропозицію? – посміхнулася я.

– Ні, не тільки. Я кохаю тебе, давно, практично з першої нашої зустрічі, але я боявся тобі зізнатися, бо не думав, що така дівчина як ти зверне на мене увагу.

На наступний день ми з Максимом подали заяву, і вже через місяць розписалися.

Спочатку я його не любила, але з кожним днем в мене до нього з’являлися все сильніші почуття. Він дав мені можливість відчути себе захищеною, і це головне.

Якось ми з Максимом гуляли в парку з коляскою, у нас син народився. Бачу, йде дівчина в тих сережках, які мала носити я. У мене сумнівів не було, це була нова обраниця Вадима.

Я не помилилася, бо він підійшов до неї, обійняв, а коли побачив нас, то поспішив нам назустріч.

– Я так і знав, що це не моя дитина. Права була моя мама! – сказав, і пішов.

– Хто це? – запитала в нього та дівчина.

– Так, ніхто. Обкрутити мене хотіла, але їй не вдалося, – почула я лише як відгомін їхньої розмови, бо вони стали швидко віддалятися від нас.

Максим ще міцніше мене обійняв. Я глянула в коляску, малюк спав, він нічого не відчув. Як і я. Адже поряд з ним справжній батько. А якщо придивитися, то синочок і справді чимось схожий на Максима.

Я вважаю, що мені в цій історії неабияк пощастило. Добре, що Вадим сам зник з мого життя, бо я чомусь впевнена, що щастя з таким чоловіком я б не мала.

Іноді не рідний батько значно кращий за рідного. А ви поділяєте цю думку?

Джерело