Я повністю підтримую рішення свого чоловіка, який вирішив звести спілкування зі своєю матір’ю до мінімуму. Вона сама у цьому винна.

І жодні її слова про те, що я сама мати, сама маю сина, як би я себе в такій ситуації відчувала, мене не зовсім не хвилюють. Зі своїм сином я так ніколи не вчиню, як вчинила свекруха зі своїм.

У неї був варіант п’ять років тому зробити все по справедливості, розділити майно між двома дітьми, але вона зробила ставку на дочку, як і завжди.

Нам було заявлено, що дочка її буде доглядати, тому їй мати й допомагатиме. Її за язик ніхто не тягнув. А що в дочки інші плани на життя, то це буває.

З ріднею чоловіка в мене і в нього самого стосунки дуже погані. Свекруха з першого дня почала радісно порівнювати мене зі своєю дочкою, і з усього виходило, що я навіть не бруд під її ногами, а щось гірше.

На щастя, чоловік сам не рвався спілкуватися з ріднею, тому я майже не спілкувалася ні зі свекрухою, ні із сестрою особисто. Мені вистачало того, як вони спілкувалися з моїм чоловіком.

Дбати про матір та сестру чоловікові заповів його батько, який згорів від раку ще до того, як той мене зустрів. Хоча стосунки із жіночою половиною сім’ї у чоловіка завжди були натягнуті, але він батькові дав слово.

Три роки нашого спільного життя я спостерігала, як він це слово тримає. Возить мати на дачу, допомагає їй із ремонтом будинку, з городом, дає грошей на навчання сестри.

Що було у відповідь від матері та сестри? Скарги, що їм замало допомоги. Треба більше, частіше краще. Загалом, як би чоловік не крутився, а все одно був поганий.

Переломний момент настав, коли не стало бабусі, мати свекрухи. Вона залишила у спадок трикімнатну, яка дісталася свекрусі.

Та одразу сказала, що квартиру продаватиме, щоб не платити величезну комуналку. Особисто я чула, як вона казала, що гроші поділить між дітьми.

У мене ще тоді майнула думка, що не все ще у свекрухи втрачено. Але думка майнула і зникла, бо потім свекруха передумала.

Вона переоформила трикімнатну на доньку, заявивши, що саме дочка її в старості буде доглядати, тому їй і допомагати треба. А син дорослий мужик, який сам має всього досягати у житті.

Це було п’ять років тому. З того часу чоловік із матір’ю спілкується лише телефоном, жодного разу не їздив до неї.

Ми купили в іпотеку двокімнатну, народили дитину, яка не знає, що має ще одну бабусю, за чотири роки жодного разу її не бачив. Загалом, жили на втіху.

Але нещодавно свекруха почала надзвонювати та вимагати, щоб син приїхав зі мною, треба прибратися у квартирі, бо в неї суглоби болять, важко це самій робити.

Так просто заявила, ніби нічого не було до цього. Чоловік їй відповів, що в неї є взагалі донька, яка й повинна доглядати матір.

А виявилося, що донька квартиру здала і з чоловіком поїхала за кордон. Рік тому це сталося. Брата, до речі, навіть на весілля не покликали.

Чоловік запропонував, щоб сестра оплатила матері клінінг, якщо вона здає трикімнатну, значить, гроші на клінінг знайти зможе. Але свекруха почала скиглити, що там вони винаймають квартиру, сестра чекає дитину, їм гроші потрібніші.

Я стояла, слухала розмову та дивувалася. Ми платимо іпотеку, у нас вже є дитина, нам гроші теж потрібні, але свекруху це не хвилює. Її хвилюють брудні підлоги у неї вдома.

Чоловік сказав, що це його не стосується. Потрібно буде вирішити питання життя та смерті – він допоможе, а все інше нехай вирішує сестра, яка обіцяла маму доглядати.

У сестри совісті вистачило братові подзвонити та почати дорікати, що він маму засмутив, не хоче їй допомагати та взагалі жахлива людина.

З нею чоловік спілкуватися не став зовсім, відправив на три літери та вимкнув телефон. А я досі залишаюся під враженням від людського нахабства.

Мені свекруха намагалася тиснути на жалість, мовляв, не страшно, що мій син виросте і так само вчинить зі мною. Мені ж не страшно.

Я ніколи не ставитимуся до своєї дитини так байдуже, як це робила свекруха. А якщо буде дві дитини, то жоден не почуватиметься непотрібним і зайвим.

КІНЕЦЬ.