Мені зараз вже сорок три роки. З роботою начебто все добре. Синок у мене виріс чудовий. А ось з особистим життям ніяк не виходить. Ну, ніяк нічого не клеїться.

Зізнатися чесно, я зайнятися цим питанням вирішила зовсім недавно. Не сказати, щоб я завидна наречена. Вискочила заміж рано, ще студенткою. Так вийшло, що ми пожили з законним чоловіком теж дуже недовго.

Виходить, що у розлученні я вже понад п’ятнадцять років. Але за цей час у мене якихось серйозних стосунків усе не траплялося. Раніше, поки молодша була, все намагалася для сина жити. Треба його вчити, одягати, взувати, годувати.

Все на себе якось рукою махала. А як син підріс і став вже цілком самостійним, почала я замислюватися, що в старості мені буде нудно. Ось синок навчання закінчить, з’їде, потім і одружиться. А що я?

З цими думками поплелася я на сайт знайомств. Хотіла там свою долю спробувати. Дуже довго мені не щастило.

Усі якісь дивні писали, ніж розумні чи хоча б гарні. Пробувала багато разів. З кимось переписувалася. З кимось навіть до побачень доходило. Але все не зросталося.

І ось рік тому пише мені ВІН! Теж у розлученні. Дітей немає, мешкає з мамою. Працює. Каже, що шкідливих звичок не вітає. Варіант непоганий, тому вирішила спробувати.

Стали ми з Ярославом зустрічатись. А живемо ми із сином в орендованій квартирі. На власне житло мені заробити так і не вдалося.

А з роками я вирішила просто вільні гроші на рахунок складати та вже не рипатися ні з якою іпотекою. До того ж синові ще кілька років навчатися, мало що.

І ось зустрічаємося ми вже понад рік. За цей час якоїсь особливої ​​романтики у наших стосунках не було. Як і спільного побуту. Живемо ми окремо. Залицятись він до мене не залицявся особливо. Не було ні квітів, ні цукерок, ні подарунків.

Перші кілька побачень мене це трохи бентежило. Хотілося через стільки років знову відчувати на собі увагу чоловіка. Але виявилося, що Ярослав взагалі не така людина.

Якщо ми кудись з ним йшли разом (хоч про себе я і вважала, що це у нас побачення), то кожен завжди платив за себе.

В принципі мене це цілком влаштовувало. Особливо на перших парах. Я ж не знала, чи вийде у нас із цією людиною щось чи ні. І потім почуватися комусь зобов’язаною – це не для мене.

І якщо чесно, я міркувала на той час приблизно так. Ось є у мене Ярослав і мені є з ким провести час і з ким кудись сходити. А якби його не було, то я або сиділа б вдома, або так само йшла кудись одна та оплачувала б своє дозвілля так само.

Я кілька разів натякала на своєму кавалеру, що ми вже досить дорослі люди та могли б спробувати жити разом. Але Ярослав якось спритно від таких пропозицій ухилявся.

І ось три місяці тому мені у спадок від тітки несподівано дістається величезна трикімнатна квартира. Право власності ще не оформлене, але там на мене складено заповіт й питань виникнути не повинно.

Інших родичів тітка не мала. Тому, уточнивши все у нотаріуса, я почала планувати, що ж мені з таким несподіваним подарунком робити. Звісно, ​​поділилася своїми думками із Ярославом.

Я хотіла квартиру ту продати. Син вже майже дорослий, незабаром закінчить навчання. Купимо краще дві квартири трохи менші. Син хоче ближче до центру, а мене ж влаштує ближче до роботи. Однокімнатній, але власній квартирі, я буду рада невимовно.

І тут Ярослав починає надзвичайно активно вмовляти з’їхатися. Ось рік йому не треба було, а зараз прямо палає. А через кілька днів він взагалі мене заміж покликав.

Але виявилося, що його пропозиція діяла доти, доки я не розповіла, що планую спадкову нерухомість продати. Тут з боку мого чоловіка я зустріла сильний опір. Ми почали сваритися.

І в результаті сьогодні остаточно посварилися. Останнє, що я йому сказала, було, що якщо він хоче до мене переїхати, то хай платить половину плати за оренду. Скільки гидот я почула на свою адресу!

І найприкріше, що в цій історії, на думку Ярослава, меркантильна саме я! От сподівалася, що син з’їде, особисте життя налагоджу.

Мабуть, не судилося.

КІНЕЦЬ.