Очі Тамари Олегівни іскрили праведним гнівом:

– Як ти могла без мого дозволу вийти заміж за мого сина???

Ми дійсно з Микитою не кликали його маму на розпис, більше того – навіть нічого не говорили Тамарі Олегівні. Ну чому ми, дві дорослі людини під 50, повинні їй про щось звітувати? Розписалися ми через житло.

Ми з Микитою майже 10 років  живемо разом. Йому 50 років, мені – 47. У нас обох це шлюб. Стосунки зі свекрухою у мене були нормальні, навіть я б сказала – хороші, допоки ми не купили з чоловіком спільну квартиру.

Якщо вже по-правді, то квартиру купив чоловік, частину грошей додала свекруха, частина позичили і взяли кредит. Борг ми уже повернули, кредит платимо.

Квартиру заробив чоловік. Я вклалася тільки трохи, але обставила на свої гроші. У мене є своя квартира, але ми з Микитою вирішили купувати трикімнатну, а мою продати.

От перед угодою ми розписалися, без урочистостей і столів, бо треба було на квартиру гроші. Його мамі не сказали, бо самим уже за 40, та й нічого ми не відзначали.

Я знала, що свекруха буде проти нашого офіційного шлюбу. Вона була бізнес-леді у свій час, жінка розважлива і розумна. Я, щиро кажучи, просто побоялася: не дай Бог, що з чоловіком, я залишуся на вулиці, адже це свекруха. Тому й наполяшла на офіційному шлюбі.

До нашого шлюбу Тамара Олегівна якось говорила, що треба мені буде закріпитися в цій квартирі, але нічого конкретного не пропонувала. А я Микиті давно сказала, що тільки повноправною господинею і дружиною увійду у нове житло.

У чоловіка до цього була квартира, але після розлучення, звісно, ​​йому дісталася одна третина. Але я з ним збираюся прожити всю решту нашого життя.

Та коли свекруха дізналася про те, що ми розписалися від чужих людей, бо ми так і не наважилися самі про це повідомити, то дуже образилася.

Тепер ми не спілкуємося, а нещодавно вона звинуватила мене, що я все забираю собі, хоча я все життя сама себе забезпечую і дітей двох виростила без допомоги чоловіка.

Тамара Олегівна сказала, що з нею сталася істерика, коли дізналася про наш шлюб, бо я її обдурила. Я ж не вважаю себе винною, і всі мої родичі та знайомі теж кажуть, що я правильно все зробила.

Розумієте, я ніколи не була обачливою, все життя вірила людям. А свекруха свого часу умовила Микиту після розлучення у першому шлюбі переписати його частку на себе, і він переписав. Вона віддала ці гроші середньому сину для бізнесу.

Тому вірити цій жінці я на всі сто не можу і вважаю, що вчинила правильно. От тільки чи маю я миритися першою і чи взагалі треба миритися?

Джерело