Все було б смішно, якби не так сумно. Уже більше року мій чоловік не приносить у дім ні копійки. Після того, як підприємство, де працював Віталік, закрилося, він так і не знайшов нової роботи. Мій брат одразу запропонував йому місце на виробництві, неважке, але стабільне. Однак чоловік сприйняв це як образу:

– Твій Андрій хоче мене принизити! Я займав солідну посаду, а тепер маю працювати за 10 тисяч?

– Але ж це краще, ніж нічого! Зараз усім нелегко!

Та Віталік вперто відмовився. Його ображала сама думка, що брат буде його начальником. З часом виявилося, що знайти іншу роботу не так просто. А коли заходи мобілізації посилилися, він узагалі припинив будь-які спроби.

– Щойно я влаштуюся – одразу заберуть на фронт. Буду через місяць сидіти в окопі.

– Може, це твій шанс? Кар’єру військову зробиш? – спробувала я пожартувати.

– Я так і знав! Ти мене не любиш! Хочеш позбутися і грошей отримати? Чудовий план!

Відтоді сварки стали частиною нашого життя. Але найбільше мене дратувало те, як Віталік їсть. Його апетит був просто ненаситним – по три порції за раз. Моя зарплата йшла тільки на продукти, ми постійно були в боргах. Я просила його їсти менше, але це нічого не змінювало. Уявіть собі: ввечері я наварюю суп, друге, а наступного дня повертаюся з роботи – холодильник порожній. І це при тому, що навіть синові нічого не залишалося.

Кульмінація сталася днями, коли мама подзвонила й повідомила:

– Мені дали домашнього кролика. Затушкую його, щоб онук поїв чогось корисного, і занесу вам.

Я була щаслива, адже ми постійно їмо магазинну курятину, яка навряд чи корисна для дитини. Забрала сина з футболу й поверталася додому з думкою, що нарешті зможемо нормально повечеряти. Але вдома мене чекав лише брудний казанок.

Цього разу я не змогла стриматися й вибухнула:

– Якщо ти не почнеш заробляти хоча б щось, я поставлю замок на холодильник! У тебе совісті взагалі немає? Дитина голодна, що мені їй дати? Мама спеціально для онука готувала!

– Я не знав, що це для нього. Тобі що, для мене їжі шкода? – образився Віталік.

– Звісно, шкода!

Він замкнувся в собі, кілька днів не розмовляв зі мною й харчувався самими макаронами. Але я більше не знаю, як вплинути на цю людину. Мама радить звернутися до військкомату й повідомити, що він ухиляється від мобілізації. Я б не хотіла так чинити, але іншого виходу не бачу.

Що мені робити? Як змусити його взяти відповідальність?

КІНЕЦЬ.